Кваліфікуючою ознакою цього злочину є невиконання чи неналеж-не виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Тяжкі наслідки, що полягають у заподіянні, матеріальних збитків, ви-значені у ст. 364 Кримінального Кодексу, і вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. Тяжкі нас-лідки іншого характеру (фізична, моральна, організаційна та інша шко-да) визначаються у кожному конкретному випадку з врахуванням кіль-кості потерпілих, ступеня порушення їх прав, свобод та інтересів тощо.

Аналіз кримінальних справ про службова недбалість показує, що на практиці досить часто виникають проблеми з визначенням цієї кваліфікуючої ознаки. Причому це має місце не лише тоді, коли результатом службової недбалості є фізична, моральна, організаційна шкода (тобто тоді, коли ця ознака є оціночною і потребує свого визначення у кожному конкрет-ному випадку з урахуванням усіх обставин справи), а й тоді, коли недбалістю заподіюється шкода у вигляді матеріальних збитків.

Службова недбалість необхідно відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, вчиненого у формі бездіяльності влади. По-перше, бездіяльність влади є умисним злочином, а службова недбалість - не-обережним. По-друге, бездіяльність влади може мати місце лише у сфері невиконання владних повноважень і суб'єктом цього злочину може бути тільки представник влади, у той час як службова недбалість перед-бачає невиконання чи неналежне виконання будь-яких службових обов'язків і її суб'єктом може бути будь-яка службова особа.

2.5. Злочини, пов'язані з хабарництвом.

Суспільна небезпека хабарництва, особливо такого його виду як одержання хабара, обумовлюється тим, що воно підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управлін-ня суспільством, побудові та функціонуванню управлінського апара-ту, грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень службовими особами органів державної влади, місцевого самовряду-вання, управлінських структур приватного сектора, призводить до га-льмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешко-джає розвитку ринкових відносин, сприяє криміналізації економічних відносин.

Без перебільшення можна говорити, що на сьогодні хабарництво в Україні набуло небаченого розмаху. Така соціальна і юридична ано-малія як хабар стала системним, звичним явищем, що проникло практично у всі сфери соціального життя нашої держави. Але най-більш страшним в цій ситуації є не те, що «додаткова» винагорода службовим особам усіх рівнів за вчинення ними відповідних дій стала правилом, а те, що у громадській свідомості хабарництво стало роз-глядатися як цілком прийнятний спосіб вирішення питання.

Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов'язаних склади злочину:

Зазначені склади злочинів пов'язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його даванні. У свою чергу, не може бути закінче-ного складу даванні хабара, якщо не було його одержання.

Хабарництво посягає на правильну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Воно порушує встановле-ний законодавством порядок здійснення службовими особами своїх повноважень у соціальній, економічній, політичній та інших сферах суспільного життя. Хабарництво підриває авторитет державного і громадського апарату. Ці відносини становлять об'єкт хабарництва. Крім того, при вчиненні хабарництва шкода може заподіюватись за-конним інтересам юридичних осіб, правам та свободам людини і гро-мадянина, які слід визнавати факультативним додатковим об'єктом суспільно небезпечних діянь, пов'язаних з хабарництвом.

Одержання хабара( ст. 368 Кримінального Кодексу)

Одержання хабара - найбільш небезпечний прояв хабарництва. У ч. 1 ст. 368 Кримінального Кодексу дане таке визначення цього злочину: «Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи не-виконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викорис-танням наданої їй влади чи службового становища».

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 Кримінального Кодексу, полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.

Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, надання права користувати-ся майном або вимагати, виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передавання майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівель-них чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (по-хвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної робо-ти, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хаба-ра. Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про хабарництво» [36.П.4] роз'яснив, що одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 Кримінального Кодексу.

Давання-одержання як хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської, бойових припасів або вибухо-вих речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або силь-нодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і відповідною статтею Кримінального Кодексу, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів [36.П.7].

Способи давання-одержання хабара можуть бути самими різноманіт-ними, і передбачити усіх їх у законі неможливо. Із всього розмаїття способів давання-одержання хабара можна виділити дві основні форми: просту і завуальовану.

Найбільш розповсюдженою на практиці є проста форма: безпосе-реднє вручення службовій особі предмета хабара. При цьому безпо-середнім врученням хабара є й така передавання матеріальних ціннос-тей службовій особі, за якої предмет хабара хоча й не потрапляє од-разу в