Давання хабара службовій особі може здійснюватися особисто хабародавцем чи через посередника або співучасника. Особливістю даванні хабара через посередника чи іншого співучасника є те, що, передаю-чи предмет хабара через співучасника, хабародавець може не знати, якій конкретно службовій особі призначається хабар.

У законі сказано, що хабар одержується службовою особою «за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії». Однак, за змістом закону, ця ознака повинна мати розширювальне тлумачення. Пленум Верховного Суду України, який зазначив, що склад цього злочину буде не тільки тоді, коли хабар передається за вчинення певних дій в інтересах того, хто дав хабар, але й тоді, коли його передано в інте-ресах інших фізичних чи юридичних осіб [36.П.6]. Тобто хабар може даватися з метою задоволення певних потреб ро-дичів, близьких, просто знайомих того, хто дає хабара, а також для задоволення певних інтересів підприємств, організацій, установ.

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, роз-крадання тощо) [36.П.12].

Склад злочину, передбаченого ст. 369 Кримінального Кодексу України, в діях службової особи буде і тоді, коли вона дала вказівку підлеглому добиватися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках даванні хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той пра-цівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну вина-городу. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до даванні хабара [36.П.12]

Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. [36.П.10] Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабара.

Суб'єктом даванні хабара може бути як приватна, так і службова осо-ба.

З суб'єктивної сторони давання хабара - злочин, який характеризу-ється прямим умислом. Змістом умислу хабародавця охоплюється усвідомлення того, що він надає службовій особі незаконну матеріа-льну винагороду за виконання чи невиконання нею будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Якщо особа, надаючи службовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання хабара [36.П.9]. Не буде складу давання хабара, так само як і одержання хабара, у тому випадку, коли той, хто дає хабар, помилково вважав, що передавання матеріальних цінностей або надан-ня послуг матеріального характеру здійснюється правомірно.

Кваліфікуючою обставиною даванні хабара закон визначає повтор-ність її вчинення (п. 2 ст. 369 Кримінального Кодексу). Повторною, як це випливає із зако-ну (п. 3 примітки до ст. 368 Кримінального Кодексу), визнається давання хабара, вчинена особою, яка ра-ніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 368, 369 Кримінального Кодексу, тобто або давання хабара, або його одержання.

При кваліфікації давання хабара, яке пов'язане з даванням хабара частинами, у декілька прийомів, слід виходити з того, що давання у декілька прийомів одного хабара службовій особі за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, певних дій по службі є продовжуваним злочином, а значить не утворює повторності [36.П.15].

Частина 3 ст. 369 Кримінального Кодексу містить заохочувальну норму, мета якої спри-яти розкриттю фактів хабарництва, доказуванню вини хабарників. У ній міститься дві спеціальні підстави звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності:

Слід зауважити, що для звільнення від кримінальної відповідаль-ності особи, яка дала хабар, достатньо однієї, будь-якої із вказаних підстав.

Поняття вимагання як обставини, що звільняє від кримі-нальної відповідальності, нічим не відрізняється від поняття вимагання як кваліфікуючої ознаки одержання хабара.

Щодо другої підстави, то Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що добровіль-ною заявою слід вважати усну чи письмову заяву в органи внутріш-ніх справ, прокуратуру, суд, інший державний орган з будь-яких моти-вів, але не у зв'язку з тим, що про давання хабара стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам [36.П.21].

Для того, щоб добровільна заява про скоєне набула статусу об-ставини, що звільняє від кримінальної відповідальності, вона повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи щодо хабародавця. Слід підкреслити, що у законі (ч. 3 ст. 369 Кримінального Кодексу) мова йде не про момент порушення кримінальної справи взагалі за фактом хабарництва, а саме про момент порушення справи щодо конкретно-го хабародавця. Порушення справи за даним фактом, щодо службової особи, яка одержала хабар, ні в якому разі не позбав-ляє права хабародавця на звільнення від кримінальної відповідаль-ності при його добровільній заяві про давання хабара.

Якщо буде встановлено, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідально-сті незаконно (зокрема, якщо хабар у неї не вимагали або про давання хабара вона заявила у зв'язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд має вжити заходів до притягнення її до відповідальності.

Таким чином, для можливості