Відповідно до джерела фінансування визначається і сектор народного господарства, де молодий фахівець буде працевлаштований. Особи, які навчалися за державний рахунок, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання і отримання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше 3 років.

Порядок працевлаштування випускників, які навчалися за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, визначається угодою між ними.

Випускники, які навчалися за власні кошти, мають право обирати місце працевлаштування за власним бажанням.

Працевлаштування молодих фахівців здійснюється на основі Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженого наказом Міносвіти України від 23 березня 1994 p. №79 (із змін внесених наказом від 9 грудня 1996 p. №379) (Інформаційний бюлетень Українського державного центру правової інформації. — 1994. —№14).

Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 p. №992 затверджений Порядок працевлаштування випускників вищих учбових закладів, підготовка яких здійснювалася на державне замовлення. Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація спеціаліста з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом 3 років, а випускники професійного навчально-виховного закладу — 2 років, з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Час навчання в інтернатурі в цей період не включається. Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за держзамовленням укладають з ними угоди за спеціальною формою. Випускники, які уклали таку угоду, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше 3 років.

Розірвання угоди допускається з поважних причин: встановлення інвалідності І або II групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням; встанов-лення інвалідності І або II групи у чоловіка (дружини) випускника, одного з батьків (або осіб, що їх замінюють); якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, що має дитину у віці до 3 років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку);

самотня мати або батько, які мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда; проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, і служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; вступ у вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації для випускників навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Випускники працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу за держзамовленням. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому оформляється картка працевлаштування випускника. Замовник (міністерство, обласні держадміністрації, державні організації й установи) за 2 місяці до закінчення навчання повинні підтвердити вищому навчальному закладу достовірність місць для працевлаштування.

Випускнику після закінчення вищого навчального закладу вручаються диплом про його закінчення, направлення на роботу і видаються належні випускникові кошти, які перераховані вищому навчальному закладу замовником. Направлення на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим спеціалістом і замовником.

Випускнику, який виявив бажання працевлаштуватися самостійно (у випадку, якщо з ним не укладений цільовий договір), на його письмове прохання видається довідка про можливість самостійного працевлаштування. Така ж довідка видається у випадку, якщо навчальний заклад не вирішив питання про працевлаштування випускника.

Молодий фахівець зобов'язаний прибути до місця при-значення в термін, визначений у направленні на роботу.

У разі неприбуття молодого фахівця з направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням; звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни; звільнення з власного бажання протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання і компенсувати замовнику всі витрати (п. 2 Указу Президента від 23 січня 1996 p. №77/96; п. 18 Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-вихов-них закладів України, затвердженого наказом Міносвіти від 23 березня 1994 p. №79; п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих учбових закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. №992).

Вказане положення знайшло підтримку й у думці Вер-ховного Суду України (див. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. - С. 220).

Проте положення про обов'язок випускника відшкодувати до Державного бюджету вартість його навчання викли-кає заперечення. Ця норма встановлена підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як в ст. 53 Конституції України визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність професійно-технічного і вищого навчання в державних і комунальних навчальних закладах. Цілком ймовірно, ця норма протримається до чергового конституційного звернення громадян і рішення Конституційного Суду, яким така норма, є підстави сподіватися, буде визнана неконституційною. У цьому випадку має місце публічно-правовий характер суспільних відносин, в яких держава виконує конституційний обов'язок щодо безкоштовного навчання. Стипендіальні виплати носять характер соціальної підтримки студентів з боку держави і є по суті соціальною допомогою, яка надається на прожиття студентам. Розміри їх надзвичайно низькі. У цьому випадку повинен застосовуватися прин-цип безповоротності таких виплат.

В умовах економічної (ризи, банкрутства і нефункціонування значного числа підприємств, зростання легального і прихованого безробіття, і також загрозливих процесів скорочення чисельності населення і падіння рівня народжуваності в Україні неприпустимо переводити всі відносини в сфері освіти в русло цивільно-правових договорів. У цьому випадку суб'єкти явно нерівні. Соціальна держава