залежно від зазначення підстави укладання

Залежно від зазначення підстави (цілі) договору для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні й каузальні.

Договори, в яких чітко визначено підстави їх укладення, називаються каузальними (від лат. causa - причина). Дійсність такого договору залежить від законності і досяжності мети. До них належить більша частина цивільно-правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються договори, у яких не визначено підстави їх здійснення. Абстрактний договір є дійсний у будь-якому випадку, якщо дотримано його форму. Найбільш яскравим прикладом абстрактного договору є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.

основні і додаткові договори

Особливість відміни зазначених договорів заключається у тому, що судьба кожного з договорів, віднесених до групи додаткових, похідна від судьби основних. І навпаки, основні договори незалежні, а отже, визнання додаткового договору недійсним на юридичну силу основного договору не впливає. Найбільш розповсюдженим різновидом додаткових договорів є ті, що виникають у зв’язку з вказаними в Цивільному кодексі способами забезпечення виконання зобов’язань – неустойка, порука, завдаток, застава.

Додатковий договір володіє відносною самостійністю, котра, проявляється у тому, що він визнається укладеним з моменту, коли сторони досягнуть згоди за його умовами. З відносної самостійності додаткового договору витікає відсутність необхідності придати йому особу форму. Мається на увазі, що умови додаткового договору можуть бути включені у текст основного. І все рівно навіть при такому варіанті мова йдеться про два договори.

типові договори

У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями і громадянами, важлива роль належить типовим, або зразковим, договорам. Типові договори є передусім уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий договір – це своєрідний нормативно-правовий акт, який заповнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Типові договори часто використовують при укладанні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічний договір є узагальненим поняттям договорів, що укладаються у різних сферах обслуговування громадян і юридичних осіб (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Публічним визнається договір, у якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. Наприклад, якщо організація, що займається готельним обслуговуванням, не має право при наявності вільних місць відмовити громадянину в наданні готельних послуг. При цьому ціна товарів (робіт, послуг) та інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім випадків, коли законодавчими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Підприємець не повинен надавати переваги одній особі над іншою щодо укладання публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надати споживачеві відповідні товари або послуги не допускається (ст. 633 ЦК України), у випадку необґрунтованого ухилення від укладання договору споживач має право також вимагати відшкодування спричинених збитків. Єдиною можливою основою для звільнення підприємця від укладення публічного договору є відсутність у нього можливості надати споживачу відповідні товари, послуги, виконати для нього відповідні роботи. Наприклад, організація, що займається готельним обслуговуванням, відмовляє громадянину в наданні готельних послуг через відсутність вільних місць. При цьому тягар доказування відсутності можливості для укладення договору закон покладає на підприємця.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Наприклад, договором приєднання може бути договір перевезення, де у якості форми договору виступає транспортна накладна (коносамент або інший документ на вантаж, що передбачено статутом або кодексом). Договір приєднання також застосовується при взаємодії з масовим споживанням, де неможливо кожен раз домовлятися про умови договору (наприклад, договір банківського вкладу, договір побутового прокату). Наприклад, важко собі представити, що робітник побутового прокату кожен раз буде садитися за стіл переговорів з кожним громадянином розробляти індивідуальні умови побутового прокату. Сторона, яка приєдналась до договору, може вимагати розірвання або зміни договору, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звично надаваних їй прав, включає або обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або розірвання договору виявила сторона, що приєдналась у зв’язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір (ст. 643 ЦК України).

залежно від наявності або відсутності