5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;

7) для звільнення заложників.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Заборонено застосовувати спеціальні засоби у відношенні жінок , а також осіб з явними ознаками інвалідності і неповнолітніх за умови якщо ці особи не чинять опір .

Застосування до використання вогнепальної зброї як запобіжного заходу.

Застосування вогнепальної зброї - самий серйозний запобіжний захід який може спричинити заподіяння тілесних ушкоджень, смерть, тому встановлені додаткові гарантії законності: співробітник міліції зобов'язаний у кожнім випадку застосування зброї в плині 24 годин з моменту його застосування надати рапорт начальнику ОВД за місцем служби. Щораз у результаті службових перевірок перевіряється правомірність застосування зброї. Службова перевірка призначається коли кому-небудь заподіяна фізична чи майнова шкода , або надійшла скарга на відповідні дії співробітника міліції, або по факті застосування вогнепальної зброї порушена кримінальна справа . Про усі випадки смерті чи поранення повинний бути сповіщений прокурор .

Ст. 15 закону про Міліцію.

Співробітники міліції мають право застосовувати вогнепальну зброю в наступних випадках :

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.

Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Спроби особи, яка затримується працівником міліції з оголеною вогнепальною зброєю, наблизитися до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до його зброї, дають працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю згідно з цим Законом.

5. Висновок

Проаналізувавши адміністративні правопорушення як вид поводження людей, можна дійти висновку, що головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють за своєю спрямованістю, за імовірністю настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, за характером їхніх мотивів, що викликали, за цілями правопорушень та ін. Незважаючи на всі ці розходження, правопорушення складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь, що встановлює. Такого роду “формалізм” протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, пропонованих до всіх громадян і організацій.

Загальне поняття складу адміністративної провини має дуже важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідною щаблем в процесі пізнання конкретних складів адміністративних провин, теоретичною основою для розкриття їхнього змісту і правильного застосування на практиці законодавства про адміністративні правопорушення.

Незважаючи на те, що адміністративно-правові норми і відносини за російським і українським законодавством трохи відрізняються одне від одного, але ці відмінності не настільки істотні і до того ж по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин російська правотворча думка не на багато випереджає українську, що дає нашим законодавцям використовувати позитивний досвід накопичений російськими юристами після прийняття тих чи інших нормативних актів, і уникати помилок, що обов'язково зустрічаються на такому тернистому шляху як правотворчість.

Використовуючи позитивний досвід не тільки Росії, але й інших розвинутих держав, з огляду на національні й історичні особливості нашого народу Україна стане демократичною і правовою державою.

6. Перелік використаних джерел.

Законодавчі і нормативні акти органів державної влади

Конституція України

Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Кримінальний Кодекс України.

Закону України “Про адміністративний нагляд за