У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


бездіяльності усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Дана редакція ст. 20 КпАП, в цілому вірно передаючи зміст суттєвих ознак стану неосудності, однак викликає певні зауваження стосовно форми їх викладення.

Зокрема, вказівка на стан неосудності особи, як на її нездатність усвідомлювати або контролювати свою поведінку під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, з моєї точки зору, містить деяке протиріччя. Якщо розуміти визначення стану неосудності, запропоноване законодавцем, буквально — тобто як неспроможність усвідомлювати суто дії (керувати ними), то з цього цілком логічно постає запитання: про які дії може йтися при вчиненні особою протиправної бездіяльності? Адже, як неодноразово зазначалося, хоча і дія, і бездіяльність є формами діяння, подібними за юридичною природою, проте за своїм фактичним змістом названі поняття є взаємовиключаючими.

Практично поза увагою законодавця також залишається комплекс питань, пов'язаних із скоєнням адміністративного делікту особою, яка хоча і знаходилася у стані осудності на момент вчинення нею протиправного діяння, проте захворіла на психічну хворобу до прийняття компетентним органом (особою) рішення у справі і, як наслідок, втратила здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність). Звичайно, накладення на таку особу адміністративного стягнення навряд чи допоможе досягти основних цілей покарання — виховання особи у дусі дотримання законів України, поваги до правил співжиття тощо, вказаних у ст. 23 КпАП («Мета адміністративного стягнення»). Хоча дана обставина на адміністративно-правову кваліфікацію діяння безпосередньо не впливає, проте, вважаю, що і вона повинна бути врахована законодавцем і має знайти відображення у чинному КпАП.

Виходячи з викладеного, з метою уникнення певної неузгодженості між термінами «дія» та «бездіяльність», що має місце у змісті ст. 20 КпАП, а також з урахуванням можливості захворювання осудної особи, яка вчинила адміністративний проступок, на психічну хворобу ще до винесення рішення у даній справі, пропоную викласти означену статтю у наступній редакції:

«Стаття 20. Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправного діяння була у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії чи бездіяльність або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила адміністративний проступок у стані осудності, але до винесення рішення у справі захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Така особа може підлягати покаранню лише після одужання».

Суб'єкти відповідальності, фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на загальні, властиві всім суб’єктам (вік, осудність) та спеціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку і т.д., і т.п.

Згідно з спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відповідальності, їх можна поділити на кілька різновидів.

громадяни (у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства). Відповідальність цих суб'єктів може наставати лише з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах. Іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це – іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом (Віденська конвенція, 1969рю). За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін. Так звані працівники – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті у суспільній праці. Серед таких – працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін. Особи, які у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації власних прав – водії особистого транспорту, особистих маломірних суден, громадяни. Що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін. Суб'єкти, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки та особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, що перетинають державні кордони, та ін. Службові особи, оскільки службовим обов8язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності. Особи, які виконують службові обов'язки у громадському порядку з наданням їм законом владних повноважень. Народні депутати. Для них законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально – діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягання депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним.

Суттєві зауваження викликає позиція Л.Коваля, відповідно до якої спеціальні (соціальні) ознаки суб'єкта на кваліфікацію адміністративного делікту не впливають, а лише відіграють роль обставин, що визначають ступінь та вид юридичної відповідальності!?]. Проте чинне законодавство про адміністративні правопорушення містить десятки прикладів деліктів, де притягнення особи до юридичної відповідальності прямо залежить від її визнання спеціальним суб'єктом (статті 1663, 1664, 1665, 1666 КпАП України та інші).

Відсутність же спеціальних ознак суб'єкта, коли така обставина передбачена законом, виключає наявність складу адміністративного делікту в скоєному. У таких випадках спеціальні ознаки суб'єкта виступають невід'ємною (конструктивною) ознакою складу делікту, їх встановлення

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15