Нова норма | Стара норма

* перспективна дія

* негайна дія

* зворотна дія | * переживання

* негайне припинення дії

* дострокове припинення дії

Основним принципом дії будь-якої норми в часі є негайна дія. Якщо норма погіршує правове положення громадян ( посилює чи встановлює нову відповідальність, збільшує вік, стаж для одержання права і т.д.), вона повинна мати перспективну дію, а стара повинна переживати себе. І, навпаки, нормі, сприятливої для громадян, на яких вона поширюється, може бути додана зворотна сила.

Стосовно до норм про відповідальність це питання вирішене ст. 58 Конституції: “Закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи”.

Усі три види дії норми в часі названі в ст. 8 КпАП України:

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає
відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем
вчинення правопорушення.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за
адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто
поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів.
Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за
адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення
ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду
справи про правопорушення.

А у всіх інших випадках варто керуватися таким принципом: негайна дія норми — це загальне правило, а допущення переживання старої норми, додання зворотної сили нової повинне бути спеціально обговорено компетентним органом.

Джерела адміністративно-правових норм

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються визначеними повноваженнями. У цих нормах установлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов'язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється визначений правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права відносяться не тільки самі нормативні акти державних органів, але і затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т.п., що регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права – це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм чи навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що як би наповнена адміністративно-правовим змістом.

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної і локальної дії, обов'язковим до виконання всіма органами управління й об'єктами, незалежно від підпорядкування, чи лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права відносяться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району і т.п.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою супідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчестоящих. Супідрядність джерел виражається в наступному:

а) усі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законах України, що мають вищу юридичну чинність;

б) джерела – нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел – нормативних актів, що приймаються нижчими органами виконавчої влади;

в) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються великим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів;

г) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру.

З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, їх доцільно розділити на такі види.

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України:

закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про освіту» і ін.);

кодекси, положення, статути й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КпАП і ін.).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази і розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об'єднань громадян);

нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ і організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України та органів правосуддя (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, що надаються в установах охорони здоров'я і вищих медичних навчальних закладах»).

Акти правосуддя всі частіше стають джерелами адміністративного права.

Відомо, що