Нині вже є декілька точок зору на цю проблему, одна з яких дістала відображення в проекті Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України на 1995–2010рр. розробленому управлінням Генерального штабу ЗСУ.

Реформування Збройних Сил – процес довгий, складний, який не терпить зайвого поспіху.

Можна виділити 2 основні напрямки реформування законодавства про оборону.

Перший. Це вдосконалення змісту законодавства про оборону, тобто визначення місця ЗСУ в державі з точки зору їх завдання в галузі забезпечення національної безпеки і взаємозв’язку з іншими державними інститутами, а також наукова розробка і юридичне підкріплення нової моделі внутрішніх соціальних відносин у ЗСУ.

Це завдання потребує комплексного підходу, зважаючи на те, що воно охоплює широкий спектр питань, до яких треба віднести такі:

1. Вдосконалення діючої моделі цивільного контролю над ЗСУ (шляхом розподілу і чіткого визначення компетенції і повноважень в галузі оборони найвищих органів державної влади і управління, Міністерства оборони, Генерального штабу ЗСУ, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, визначення повної структури військового бюджету тощо) як обов’язкової умови нормального функціонування цивільної держави. Так, у Конституції та військовому законодавстві США зазначено, що армія повинна перебувати під контролем і юрисдикцією цивільних властей в особі Конгресу і Президента. Закон України „Про оборону” частково визначає лише окремі елементи вказаного принципу.

2. Реформування сфери військового керівництва з метою подолання надмірної централізації та бюрократизації військових структур. Об’єктивно цей процес буде пов’язаний з розробкою нової моделі структурно-функціональної побудови армії, за якої в складі ЗСУ створюватимуться лише ті формування, які здатні виконувати функції, визнані стратегією воєнної безпеки суспільства і держави.

3. Вдосконалення нормативно-правових актів, які регулюють правовий режим місцевостей, де запроваджено воєнний стан. Цими актами повинні чітко визначатися повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в період воєнного стану, порядок їх взаємодії з військовими властями, певне коло обов’язків, які можуть бути покладені на громадян цієї місцевості.

4. Визначення соціального статусу військовослужбовців з урахуванням того, що змішаний порядок комплектування ЗСУ на підставі загального військового обов’язку і за контрактом поступово буде зведений до формування професійної армії. У зв’язку з цим треба визначитись з правовим регулюванням нових соціальних відносин між трьома ланками.

Перша ланка – „держава – військовослужбовець” має охоплювати умови та порядок проходу військової служби; посадові обов’язки і права; певний перелік загальногромадських прав, які обмежуються у зв’язку з проходженням військової служби; державні стимули до високої дисциплінованості і високопрофесійного володіння військовою спеціальністю тощо.

У другій ланкі – „начальник – підлеглий” одним з основних є питання заміни принципу „беззастережного підкорення” системою, яка б поєднувала заборону підкорення протиправним наказам з високою особистою відповідальністю начальників усіх рангів за видання таких наказів при додержанні загальної системи високої дисциплінованості.

У третій ланкі – „військовослужбовець – військовослужбовець” головним є вдосконалення механізму виконання військовослужбовцями норм військової ввічливості.

Другий напрямок – вдосконалення форми законодавства про оборону з урахуванням вітчизняного та іноземного досвіду свідчить про те, що вдосконалення законодавства про оборону повинно здійснюватись шляхом його кодифікації і бути спрямоване на розробку і прийняття Зводу законодавства про оборону, який охоплював би декілька взаємо узгоджених нормативних актів, які мають закріпити якісно нову структуру правового регулювання питань оборони держави, а також побудови втілення в життя нової сучасної моделі Збройних Сил.

Уявляється, що структура Зводу законодавства про оборону повинна мати такий вигляд:

Воєнна доктрина.

Закони України(„Про оборону”, „Про мобілізацію”, „Про воєнний стан”, „Про альтернативну (невійськову) службу”).

Військовий кодекс України.

Статути ЗСУ (внутрішньої служби, гарнізонної та караульної служб, Дисциплінарний, Бойовий, Корабельний).

Положення (про прийняття військової присяги, про військові навчальні заклади та ін.).

При цьому головним нормативно-правовим актом з визначення завдань, складу, принципів діяльності ЗСУ, а також порядку проходження військової служби, закріплення соціального статусу військовослужбовця повинен бути Військовий кодекс України.

Треба зазначити, що реформування законодавства про оборону потребує певної програми (плану). Розробляти та здійснювати цю програму повинні комісії найвищих органів державної влади та управління органів відповідно до Державної програми будівництва і розвитку ЗСУ. До цього мають залучатися спеціалісти в галузі військового будівництва, військові юристи, а також військова громадськість.

Слід сподіватися, що через деякий час Україна стане стабільною, міцною державою, у становленні якої провідне місце займе і вдосконалення законодавства про оборону.

У сфері управління ОВС.

Система органів Міністерства внутрішніх справ є складовим елементом системи державного управління і відповідно вимагає корінних змін як у організації, так і в функціональній структурі. Наукою управління доведено, що в межах сталої організаційної форми функції можуть моделюватися. Суттєві зміни функцій обов’язково викликають зміни організаційної форми.

Органи внутрішніх справ України, які є частиною виконавчої влади, за своєю організацією та діяльністю не в повній мірі відповідають вимогам, що пред’являє до них сьогодення. Це потребує відповідного перегляду ролі, завдань і місця органів внутрішніх справ (насамперед міліції – як гаранта правопорядку і стабільності в суспільстві). Нині більшість цивілізованих країн приділяють належну увагу удосконаленню організації та діяльності органів внутрішніх справ, зокрема поліції, як одному з найважливіших інститутів демократичного суспільства, піднесенню її на рівень вимог сучасності й майбутнього Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К., 1999. – с. 219-221..

Сьогодні в умовах перетворень суспільно-політичного ладу та економічної системи України, проблема реформування міліції набула гостроти і актуальності. Лише вивчення стану злочинності в Україні висуває перед