та правоохоронних органів для оборони держави, визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних та ін., необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання, здійснює керівництво у сфері оборони, бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період, бере участь в організації та контролює підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони, бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави, бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період, здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, організовує комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ, організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, організовує використання національної системи зв'язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони, планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.
Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (у редакції від 4 липня 2002 р.).
Інші міністерства та центральні органи державного управління, на виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть відповідальність за якість розробки й виготовлення озброєння та військової техніки, поставки продукції, необхідної для потреб оборони і Збройних Сил, та за здійснення заходів щодо забезпечення оборони у воєнний час.
Збройні Сили України, їхні види
Збройні Сили України є військовою державною структурою, призначеної для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальній цілісності і неподільності України від військового чи нападу в грози військового нападу ззовні.
Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.
До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); Військово-Морські Сили.
Принципи побудови Збройних Сил України, їхній склад, загальна структура і чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації і демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 р. "Про Збройні Сили України" (у редакції від 5 жовтня 2000 р.) і іншими актами законодавства України.
Значне місце в керуванні Сухопутними військами Збройних Сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. У систему Сухопутних військ України входять п'ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії й інші військові частини, очолювані відповідними командуючими і штабами. Кадри для цього виду військ готують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії і три школи прапорщиків.
2) Управління національною безпекою
Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб.
Безпека досягається проведенням єдиної політики в сфері її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового й іншого характеру адекватно погрозам життєво важливим інтересам обличчя, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, але й екологічного, медичного, військового, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів у відношенні національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації і громадяни.
Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.
Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:
український народ - громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоуправління виказують і реалізують своє бачення у відношенні забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;
орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;
органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;
правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;
громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.
Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері: закони: "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про державний захист працівників