РОЗДІЛ І. Законодавче регулювання звільнення робітників.

1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Основний Закон України – її Конституція, у своєму другому розділі “Права, свободи і обов’язки людини і громадянина” закріплює основні, невід’ємні та загальні права, які визнаються за кожною людиною та громадянином України. Стаття 43 цього розділу закріплює право кожного на працю, як і захист від незаконного звільнення.

Стаття 43. Конституція України. Розділ ІІ. Ст. 43.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

2. КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ ТА ІНШІ НОРМАТИВНІ АКТИ ЩОДО ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. КЗпП України. Глава І. Ст. 1.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Працівники мають право … на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку … на матеріальну допомогу в разі безробіття … на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. КЗпП України. Глава І. Ст. 1.

2.1. ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

У літературі, судовій і господарській практиці термін "при-пинення трудового договору" часто замінюють словами "звільнен-ня з роботи". Така заміна здебільшого є виправданою, хоч немає підстав вважати, що припинення трудового договору тотожне звільненню з роботи. Річ у тому, що поняття припинення трудо-вого договору характеризує стан трудового договору між влас-ником та працівником, а термін "звільнення з роботи" характе-ризує стан працівника. Трудовий договір укладається, змінюється, припинюється. Працівник на роботу приймається, переводиться на іншу роботу, звільнюється. Поняття "припинення трудового договору" відрізняється від поняття "звільнення з роботи" і за обсягом. Трудовий договір припинюється у разі смерті працівни-ка, але звільнення з роботи при цьому не провадиться.

Припинення трудового договору - це поняття родове. Воно включає в себе таке видове поняття, як розірвання трудового договору (на жаль, логічна суворість тут порушується через те, що у науці, в законодавстві не дано спеціальної назви іншим випадкам припинення трудового договору, крім його розірван-ня). У свою чергу, можна виділити і декілька різновидів розірвання трудового договору (за ініціативою працівника, власника чи органу, що не являється стороною трудового договору). Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2000. – с. 214-215.

Підстави припинення трудового договору перелічені у ст. 36 КЗпП, вони передбачаються також і деякими іншими нормами.

***

2.1.1. Згідно статті 36 КЗпП України КЗпП України. Глава ІІІ. Ст. 36 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N від 29.07.81, N від 21.12.83, N від 27.05.88; Законами N від 20.03.91, N від 19.01.95., підставами припинення трудового договору є:

Пункт 1 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору за погодженням сторін. Потреба у викори-станні п. 1 ст. 36 КЗпП є передусім у сторін строкового трудо-вого договору для його дострокового припинення. За ініціати-вою власника такий трудовий договір може бути розірваний лише за наявністю підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір лише за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли у жодної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП. Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2000. – с. 215.

Закон не перешкоджає і тому, щоб за погодженням сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Проте практична потреба у цьому незначна. Працівник має право у будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, власник може погодитись на це. Але в такому разі звільнення провадиться за ініціативою