Для з'ясування кола працівників, котрим надаються гарантії відповідно до ст. 118 КЗпП, ця стаття має піддаватися істо-ричному тлумаченню. Стаття 118 КЗпП до цього часу збереглася у тому вигляді, як вона була прийнята разом з усім Кодексом законів про працю Української РСР 10 грудня 1971 року. У той час коопера-тивними організаціями було прийнято називати лише організації системи споживчої кооперації, а також споживчі кооперативи (жит-лово-будівельні, дачно-будівельні, гаражно-будівельні). Споживчі кооперативи, за загальним правилом, на виборні посади не обира-ли. Вони обирали правління, голів правлінь, але ці особи трудовою діяльністю, як правило, займалися в іншому місці, а у кооперативах виконували відповідні обов'язки, як правило, без зайняття штатної посади (на громадських засадах). Колгоспи, хоч вважались заснова-ними на колгоспно-кооперативній власності, офіційно кооперати-вами не називалися. Не випадково ж і форма власності, на якій вони були засновані, називалася не кооперативною, а колгоспно-кооперативною. У цьому визначенні до колгоспів відносилася перша частина, друга охоплювала систему споживчої кооперації і споживчі кооперативи (житлово-будівельні, гаражно-будівельні тощо). Колгоспи ніколи не ставилися в один ряд з партійними, профспілковими, комсомольськими, кооперативними та іншими громадськими організаціями. З урахуванням викладеного ми не бачимо нормативних підстав для поширення ст.118 КЗпП на виборних посадових осіб виробничих кооперативів. Але на виборних посадових осіб спожив-чих товариств і спілок, на яких поширюється Закон "Про споживчу кооперацію" Розділ ІІ, ст.4., п.1. Закону Украіни “Про споживчу кооперацію”, № 2265-ХІІ від 10 квітня 1992 р., на нашу думку, чинність ст.118 поширюється.

Під іншими громадськими організаціями слід розуміти гро-мадські організації, як вони визначені у Законі "Про об'єдна-ння громадян" Розділ І., ст. 3 Закону України "Про об'єдна-ння громадян", № 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р..

Не підлягає сумніву поширення чинності статті на посадових осіб, що займають виборні посади у державних орга-нах, органах місцевого самоврядування, партійних, профспілкових та комсомольських організаціях. Але "старих" комсомольських організацій не залишилось. А якщо якась група людей створює орга-нізацію, яку назвуть комсомольською, то на таку організацію чинність ст.118 КЗпП поширюється не тому, що це комсомольська організація, а за умови, що така організація буде підпадати під визначення партії чи громадської організації Розділ І., ст. 2, 3 Закону України "Про об'єдна-ння громадян", № 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р..

Ст.118 КЗпП формулює суб'єктивне право працівників, звільнених від роботи (за термінологією трудового права треба було б зазначити - "звільнених з роботи") внаслідок обрання їх на виборні посади у названих вище органах і організаціях, на одержання після закінчення їх повноважень за виборною поса-дою попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві. Лише за згодою такого працівника рівноцінна робота (посада) може бути надана йому на іншому підприємстві. Тому підприємство, з якого працівник звільнився у зв'язку з обранням на виборну посаду, має бути готовим до виконання обов'язку з надання ра-ніше звільненому працівникові тієї ж чи іншої рівноцінної ро-боти. Легше всього цей обов'язок буде виконати за умови, якщо на місце працівника, звільненого у зв'язку з обранням на вибор-ну посаду, новий працівник буде прийнятий по строковому тру-довому договору на строк повноважень звільненого працівника на виборній посаді.

Невиконання підприємством обов'язку надати працівникові, раніше звільненому у зв'язку з обранням на виборну посаду, попе-редню чи рівноцінну роботу (посаду) не тягне обов'язку відшкодувати працівникові неодержаний заробіток, оскільки це не передбачено законодавством.

У той же час за депутатом місцевої ради, який працював у раді на виборній посаді, у разі неможливості надання попередньої чи іншої рівноцінної роботи (посади) пе-редбачено збереження протягом строку, що не перевищує 6 місяців, заробітної плати, яку він одержував на виборчій посаді у раді. Виплата провадиться за рахунок місцевого бюджету Розділ V, ст.28 Закону "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" № 3949-ХІІ від 04.02.94..

Народному депутату України у разі неможливості надання попередньої роботи Верховна Рада забезпечує на період працевлаш-тування заробітну плату у розмірі, встановленому для народних де-путатів України, але не більше одного року, а у разі навчання чи пе-рекваліфікації — не більше двох років. Глава IV, ст. 32 Закону України "Про статус народного депутата України", № 2790-ХІІ від 17.11.92.

***

2.4.9. Стаття 119 КЗпП Стаття 119 із змінами, внесеними згідно із Законами № 6/95-ВР від 19.01.95., № 263/95-ВР від 05.07.95. закріплює гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків:

На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збере-ження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Це правило не являється нормою прямої дії. Збереження місця роботи (посади) і середньо-го заробітку гарантується лише тоді, коли це встановлено спеціаль-ним законодавством і коли передбачена можливість виконання державних і громадських обов'язків у робочий час.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Розділ IV, ст. 78. Конституції України. Тому на них не можуть поширюватися гарантії, встановлені ст. 119 КЗпП (вони не можуть мати роботу, від якої їх слід звільняти на час виконання депутатських обов'язків зі збереженням середнього заро-бітку).

Депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад мають право