при ліквідації з правонаступ-ництвом у правонаступника не вистачає вакансій для працевлашту-вання осіб, стосовно яких є заборона на звільнення в випадку ліквідації, яка не може бути визнана повною.
При повній ліквідації допускається звільнення жінок, вказаних в частині третій ст. 184 КЗпП, але з обов'язковим працевлаштуван-ням. Формулювання "звільнення з... працевлаштуванням", на наш погляд, означає, що розрив у часі між звільненням і працевлашту-ванням не допускається. І якщо сьогодні жінка звільнена, то завтра вона вже повинна мати змогу працювати на іншому підприємстві. Якщо ж жінка такої можливості не має, то звільнення слід квалі-фікувати як таке, що здійснене без законних підстав.
Обов'язок працевлаштування цієї категорії працівників при повній ліквідації підприємства, установи, організації лежить на цих останніх. Спроби перекласти ці обов'язки на засновника підприєм-ства або, як часто виражаються, на його власника були б необгрун-товані: закон не дає для цього підстав. Невиконання цього обов'яз-ку підприємством тягне юридичну відповідальність:
жінка поновляється на роботі, а підприємство повинне виплатити праців-никові середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (з зарахуванням одержаних жінкою вихідної допомоги і виплати серед-нього заробітку, якщо така виплата проводилась);
якщо на день винесення судом рішення по трудовому спору з цього приводу підприємство уже ліквідовано, жінка на роботі не поновлюється, але на її користь стягується середня заробітна плата за час вимушеного прогулу;
стягнення середнього заробітку за час вимушеного про-гулу відповідно до ст. 2401 КЗпП можливе з органу, уповноваженого управляти майном ліквідованого підприємства або власника (цивіль-но-правового);
покладати обов'язок виплати середнього заробіт-ку на ліквідаційну комісію неможливо, але її голова (а при наявності відповідних умов - і члени) може бути притягнутий до адміністра-тивної Розділ ІІ, підрозділ ІІ, гл. 5, ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. чи кри-мінальної Особлива частина, гл. IV, ст. 133 Кримінального кодексу України. відповідальності.
Звільнення жінок, вказаних в частині третій ст. 184 КЗпП, в зв'язку з закінченням строкового трудового договору має особ-ливості. Таке звільнення можливе, але власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням в цьому разі також не допускається. Але відносини між власником (підприємством) і працівником з дня закінчення строку трудового договору мають суттєву специфіку. Передбачене збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше ніж на три місяці “з дня закін-чення строкового трудового договору" (а не з дня звільнення). Взята в лапки фраза дає підстави для висновку, що закінчення строку трудового договору не дає власникові права звільнити жінку. Він має тільки попередити жінку, що після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде, що вона на період пошуку підходящої роботи може знаходитись вдома, що вона повинна буде з'явитися на підприємство, коли буде знайдена можливість її працевлаштування для продовжен-ня роботи (при працевлаштуванні на цьому підприємстві) або для одержання трудової книжки і розрахунку по заробітній платі (при працевлаштуванні на іншому підприємстві). При наявності зга-даного попередження можливе продовження жінкою тієї ж (чи, за її згодою, - іншої) роботи на цьому ж підприємстві до вирі-шення питання про її працевлаштування. Якщо жінка відмовить-ся від працевлаштування за фахом без поважних підстав, вона може бути звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, хоча б після закінчення строку трудового договору пройшло два чи три місяці. Вважати при цьому трудовий договір продовженим на невизначений строк, що виключало б застосування п. 2 ст. 36 КЗпП, неможливо, оскільки після закінчення строку мала місце вимога припинення трудового договору (ст. 391 КЗпП). Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2000. – с. 753.
***
2.4.11. Стаття 198 КЗпП встановлює обмеження звільнення працівників, молод-ших вісімнадцяти років:
Звільнення працівників, молодших вісімнадцяти років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допус-кається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах непов-нолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунк-тах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.
Постановою Верховної Ради від 15 листопада 1994 р. визнані як такі, що втратили чинність, Указ Президії Верховної Ради Україн-ської РСР "Про затвердження положення про комісії у справах неповнолітніх Української РСР" від 26 серпня 1967 р. і ряд інших актів законодавства стосовно комісій у справах неповнолітніх. Постанова Верховної Ради "Про введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні порушення»", № 245/94-ВР від 15 листопада 1994 р.
Відповідно до Закону "Про органи і служби у справах не-повнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" створю-ються служби у справах неповнолітніх Уряду Автономної Респуб-ліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, а також районних державних адміністрацій. У містах (крім міст районного підпорядкування) у порядку здійснення делегованих виконавчим органам рад повноважень виконавчої влади створю-ються комісії у справах неповнолітніх. Розділ ІІ, глава 2, ст. 38, п.2., підпункт 1. За-кону України "Про місцеве самоврядування в Україні", № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р.
Служба у справах неповнолітніх підпорядковується відповідним управлінням (відділам) у справах сім'ї та молоді. Слід визнати, що в умовах труднощів фінансового характеру служби у справах неповнолітніх створені не скрізь. Їх функції в такому