“Cеред досить численних громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свобо-ди, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави”. [3, стр. 436]

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавіл-ля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; пра-во чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зо-бов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх гро-мадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встанов-лює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гаран-тії реалізовуються у таких правах і свободах, як недотор-канність житла, таємниця листування, телефонних роз-мов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (Ст. 24);

2) право на життя (Ст. 27);

3) повага честі і гідності (Ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);

5) гідне існування (Ст. 48);

6) недоторканість особистості (Ст. 29);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла (Ст. 30);

9) безпека (Ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);

11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);

12) захист (Ст. 29, Ст. 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);

15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);

16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);

19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

Право людини на життя і повагу до її гідності.

Це право проголошується всіма міжнародно-правови-ми актами про права людини і майже всіма конституція-ми країн світу як невід'ємне право людини, що охо-роняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позба-влений життя”. (ст. 27 Конституції України)

Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зво-дяться до заборони вбивства — це закріплюється Кри-мінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особли-во з терористичними акціями.

Гарантіями права на життя є системи охорони здо-ров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охо-рони від нещасних випадків на виробництві, профілак-тики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.

Особливе значення має питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадян-ські і політичні права [7] в країнах, що не скасували смерт-ної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за зло-чини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не ви-конуються щодо вагітних жінок.

Ст. 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона до-сягається формуванням особи, яка усвідомлює свою сво-боду, рівність та захищеність.

Гідність конкретизується у правах людини, які захи-щає держава. Гідність, якщо вона належним чином за-хищена, — це фундамент демократії та правової держав-ності.

Конституція встановлює, що ніхто не може бути під-даний катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пак-ту про громадянські і політичні права [7] й розглядає кату-вання та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Але, по суті, цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист люди-ною своєї честі та доброго імені, заборона збору інфор-мації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.

Чимало правових норм, які забезпечують гідність лю-дини, закріплені у кримінальному, кримінально-проце-суальному, цивільному законодавстві.

Так, існує стаття Кримінально-процесуального кодексу України, що категорично забороняє домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Інша стаття Кримінального кодексу України передбачає відпо-відальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного при-ниження її людської гідності, третя стаття передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок запо-діяння фізичних страждань. Відповідно до ст. 7 Цивіль-ного кодексу України “громадянин або організація вправі вимагати у судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять їхню честь та гідність, якщо той, хто поши-рив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійс-ності”[9, стр. 8].

У ч. 3 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Доб-ровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина