Обмеження щодо реалізації даного права може вста-новлюватися судом відповідно до закону і лише в інте-ресах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, задля охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідальність за порушення передбаченого поряд-ку організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій передбачається Кодексом України про ад-міністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням між-народних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декла-рації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в де-мократичному суспільстві в інтересах громадської безпе-ки, громадського порядку, охорони здоров'я й мораль-ності населення або захисту прав і свобод інших осіб" [7].

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод, громадян, зміцнення зв'язків на-селення з державним апаратом, участі громадян в управ-лінні державними справами. Звернення громадян у дер-жавні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

Праву громадян на особисте звернення, направлен-ня індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов'язок органів та посадових осіб, яким вони направ-лені, уважно, в установленому порядку та у встановлені строки розглянути їх і прийняти щодо них законні й обґрунтовані рішення.

Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян". Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушено права та законні інтереси чи свободи громадянина; створено перешкоди для здійс-нення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено до відпові-дальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, прохання. Звернення обов'язково має бути підписаним. Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадо-вим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Заборо-няється переслідувати громадян і членів їх сімей за по-дання звернення. Не допускається розголошення одер-жаних із звернень відомостей про особисте життя грома-дян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звер-нення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потре-бують додаткового вивчення, невідкладно.

Право на інформацію.

Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використо-вувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу ін-формації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом між-особистісного спілкування, через засоби масової інфор-мації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обме-жене законом в інтересах національної безпеки, терито-ріальної цілісності або громадського порядку задля запо-бігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної кон-фіденційно, або для підтримання авторитету і неуперед-женості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформа-цію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає ство-рення умов для вільного одержання, використання, по-ширення та зберігання відомостей, необхідних для реа-лізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юри-дичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, сво-боди й інтереси юридичних осіб. Кожному громадя-нинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком ор-ганів державної влади, а також органів місцевого само-врядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних