Право на ім'я включає й право особи на транскрибоване написання свого прізвища, імені відповідно до своєї національної традиції. За умов колишнього Радянського Союзу, ко-ли імена неросіян “підганялися” до російської вимови та написання, нормальним вважалася заміна українських імен, приміром, Надія, Опанас, Катерина відповідно на Надежда, Афана-сий, Єкатерина. Свого часу протест співачок Софії Ротару проти написання її прізвища без закінчення “у” чи Анне Веске проти “Анна”, як її називали, був для багатьох незрозумілим.

Право на ім'я включає можливість його використання особою в усіх сферах своєї життєдіяльності.

Окремого, докладного правового регулювання потребує використання імені особи інши-ми суб'єктами. В певних випадках таке використання може здійснюватися без згоди особи. Так, можна безперешкодно використовувати ім'я особи з метою висвітлення її діяльності чи сфери її діяльності, якщо відомості взято з офіційних джерел,

В інших випадках така згода має бути обов'язковою.

Одна районна газетка донедавна подавала читачам щотижневу кримінальну хроніку, в якій називалися поіменно не лише обвинувачені, а й потерпілі. Можна лише уявити собі стан жертви зґвалтування, ім'я якої опинилося на газетних шпальтах.

Ім'я особи, яка звинувачується у вчиненні злочину, може бути обнародуване лише у разі набрання чинності обвинувальним вироком суду. Але й тут мають бути відповідні обмежен-ня. Справа в тому, що тривалість “життя” газети, журналу чи книги є різною. Газета живе щонайбільше кілька днів. Оскільки кожен громадянин має право на інформацію, він має право знати ім'я злочинця, адже функція газети – це насамперед оповіщення про події.

Кримінальне покарання має на меті виправлення та перевиховання злочинця. Таке ви-правлення та каяття може статися задовго до спливу строку покарання. У журналах, книгах інформація затримується набагато довше. На той час, коли новий читач візьме їх до рук, зло-чинець може бути помилуваним, звільненим від покарання з інших підстав, його судимість може бути знято. Більше того, вирок може бути скасований за нововиявленими обставинами.

Книги та журнали також виконують інформативну функцію, але для них вона не є голов-ною. Їх завдання – проаналізувати явище, з професійної точки зору розкрити його причини, спрогнозувати можливі наслідки. Для інформації, яку, зокрема, подає правник, важливо не те, хто скоїв злочин, а правильність кваліфікації діяння особи, справедливість обраної судом міри покарання.

Очевидно, саме тому впродовж багатьох років матеріали Верховного Суду України публікуються лише з використанням криптоніму злочинця.

Коли ж ідеться про певну історичну подію (як, наприклад, вбивство більшовицькими агентами Євгена Коновальця чи Степана Бандери), то ім'я убивць не може бути таємницею. Що стосується імені потерпілого, то, коли він живий, то про нього може бути повідомлено у пресі лише за його згоди, а у разі смерті – за згодою членів сім'ї.

Особистим немайновим є право особи на індивідуальність. Це означає, що кожен має пра-во мати, оберігати, користуватися особливостями, що відрізняють його від інших.

Індивідуальність формується за рахунок особливостей характеру, психічного складу, здібностей, таланту, нахилів, національної, релігійної належності, культурного, освітнього рівня та багатьох інших чинників. Особа має право бути сама собою, суспільство повинно сприймати її такою, якою вона є. Розмаїття індивідуальностей – позитивна ознака кожної людської спільноти.

Особі має бути забезпечений вільний вибір форми та способів вияву своєї індивідуаль-ності за умови, що це не суперечить законодавству та моральним засадам суспільства. Нор-мативними актами може бути, зокрема, встановлено обов'язкову для усіх учнівську форму, вимоги щодо одягу при виконанні службових обов'язків певних посадових осіб. Скажімо, недопустимою є поява у судовому процесі прокурора у невідповідному вбранні. Отже, мо-жуть існувати ситуації, коли вияв власної індивідуальності матиме дещо звужений спектр дії.

Конвенція про права дитини серед прав дітей називає право на особисте життя.

Це право, безперечно, має належати кожному. Тому й Проект Кодексу визначає основні аспекти його змісту.

Особисте життя становить поведінка фізичної особи за межами її роботи, громадської діяльності та навчання. Закон, звичайно, не може – та й немає у цьому потреби – розпи-сати дії, які особа могла б вчиняти у межах цього права. Загальне положення правової норми: “Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб” – є цілком достатнім.

Згідно з статтею 7 “Захист честі та гідності” нині чинного Цивільного кодексу (у першій редакції) заборонялося розголошення про особу неправдивих ганебних відомостей. У 1993 р. було прийнято нову редакцію статті: особа захищається і від інформації, що викладена не-правильно, якщо цим завдано шкоди її інтересам.

Розголошення правдивих відомостей, зокрема тих, які стосуються особистого життя осо-би, чинним Кодексом не забороняється.

Проект нового Цивільного кодексу розширює зміст поняття згаданого права і під страхом настання відповідних правових санкцій захищає особу від поширення навіть прав-дивих відомостей, якщо вони стосуються її особистого життя.

Проект містить також ряд інших норм, метою яких є охорона особистих інтересів особи, які можуть і виходити за межі її особистого життя.

Йдеться насамперед про правову охорону особистих паперів (документів, фотографій, що-денників, особистих архівів тощо).

У колишньому Радянському Союзі лише Цивільний кодекс Казахської РСР містив нор-му, яка охороняла інтереси автора щоденників, записок, нотаток. Усі радянські цивілісти схвально оцінювали цю норму.

У Проекті Цивільного кодексу України регулювання подібних відносин подається більш докладно.

Не містив Цивільний кодекс Української РСР і норм, які забезпечували б конституційне право на таємницю кореспонденції. Проект усуває цю прогалину.

Листи, телеграми проголошуються власністю адресата. Вони можуть бути обнародувані лише за згоди автора та адресата. Якщо