Правове положення і взаємовідносини всіх суб'єктів суспільного, політичного і державного життя повинні бути чітко визначені правовими законами, захищені і гарантовані всією конструкцією правової державності. Якщо не визначене правове положення хоча б одного суб'єкта не визначене або визначено не чітко, те це створює поле для зловживань, ігнорування правових основ, а якщо правові основи ігноруються в одній ланці, вони негайно порушуються й в інших ланках.

5.2. Соціальний захист особистості.

Панування права вимірюється ступенем розвиненості і гарантованості свобод особи, юридичним характером її взаємозв'язків із суспільством і державою. Основним гарантом свобод особи є держава, але тому що держава поняття абстрактне, то вона знаходить своє вираження в чиновницькому апараті. Відповідно, фактично свободи особи захищає бюрократичний чиновницький апарат, що зовсім не зацікавлений у цьому. Користуючись правом захисту свободи людини, апарат може привласнити собі більшу свободу, ніж йому належить по Конституції. Для стримування апетитів чиновників і для більш ефективного захисту прав людини необхідно залучати суди, що повинні складатися з представників самого народу. Тоді буде виключатися сама можливість домовитися між різними гілками бюрократичного апарата. Тільки суд, заснований на представництві в ньому народних виборних, може захистити громадян від чиновницької сваволі і зберегти їхні права і свободи.

Особистість, крім цього, повинна бути соціально захищена, і перше місце в соціальному захисті особистості повинно належати державі. Саме держава повинна забезпечувати особистості пенсійний утримання по старості або по інвалідності, право на працю і на відпочинок, на безкоштовне медичне обслуговування й освіту. При цьому не заперечується, що усе те ж саме можуть здійснювати і комерційні або інші структури. Тобто фірма може за свій рахунок надати своїм службовцям можливість відвідувати поліклініку або виплачувати пенсію по інвалідності.

Становлення правової держави в Україні.

Наша держава, Україна , теж встала на цей тернистий шлях формування правової демократичної держави . В зв’язку з цим перед нею постає комплекс проблем пов’язаних із необхідністю теоретичної розробки й практичного вирішення невідкладних завдань щодо формування суспільства .

Важливим критерієм якості теоретичного підгрунття реформ у політико-правовій галузі є дієвість зв’язку між потребами сьогодення і станом науки, яка має бути здатною не лише механічно відбивати емпіричні реалії, а й робити прогнози і в цьому певною мірою “випереджати “ дійсність . Оскільки програма побудови правової держави розрахована на майбутнє , а майбутнє в основному визначається минулим, то підходи до створення української моделі правової держави, визначення шляхів до її утвердження треба шукати в минулому і сучасному стані національних державно-правових структур і країни в цілому .

Світовий досвід практичного розв’язання проблем, пов’язаних із державно-правовим будівництвом , показує , що не існує якогось єдиного , усталеного , класичного зразка правової держави . Натомість функціонують її історично посталі – національні чи регіональні – моделі. Але , незважаючи на цю обставину , аналіз умов діяльності та механізму функціонування абстрактної моделі корисний тим , що він подає узагальнену ідеально-типову конструкцію , з якою доцільно зіставляти реалії державного буття , визначаючи відмінність між бажаним та реально досягнутим , причини розбіжностей та шляхи їх усунення . До того ж, порівняльно-юридичний метод відкриває широкі можливості для порівняння на теоретичному рівні реального державно-правового статусу різних країн у межах одного історичного періоду .

Таким чином , об’єктивно між теоретичною моделлю правової держави і реально діючими державно-правовими механізмами існують певні суттєві відмінності . Важливим корелятом між теоретичною моделлю та її реальним прототипом є людський чинник у багатьох його вимірах ( притаманна кожному соціуму ментальність , рівень правосвідомості , історичні традиції тощо ) .

Поряд із національно-історичними особливостями , змінами темпів розвитку не в останню чергу при створенні правової держави в Україні має враховуватися й одна загально-соціологічна закономірність , визначена І.С. Нарським : “ сукупні результати діяльності людей не збігаються , і при тому суттєво , по-перше , з їх сподіваннями і , по-друге, з деякими “вищими цілями “ історичного процесу або взагалі магістральною лінією розвитку історії “. Згодом ідея невідповідності отриманих результатів поставленим цілям , ідеалам була розвинута Гегелем у цілісну історіософську концепцію , головна теза якої полягає в тому , що “ в загальній історії дії людей призводять певною мірою взагалі не до тих наслідків, яких вони прагнули і на які вони розраховували , а до результатів несподіваних і небажаних “.

У практиці соціалістичного будівництва в СРСР ця думка здобула блискуче підтвердження , проявившись у кричущій невідповідності цілей , проголошених Будівничими нового суспільства , і засобів , обраних ними для досягнення цих цілей Ю Тенденцію ціннісного розходження