мети і засобів її досягнення у практиці більшовизму помітив один із перших послідовних критиків марксистської теорії М.Бердяєв, який вважав неприпустимим нехтування правами і свободами людини як одного із принципів правової держави в ім’я примарного “ світлого майбутнього “.
Щоб уникнути повторення пройденого , слід дотримуватися щонайменше двох важливих засад:
-визначення мети , ідеалу суспільного і державно-правового розвитку , його деталізація мають бути виваженими і вільними від утопічної творчості;
-узгодження та досягнення гармонії феноменологічної й конструктивної парадигм державно-правового розвитку.
Для розробки стратегії виходу з кризи і повноцінного розвитку дуже важливо також правильно оцінювати свій і чужий досвід виживання і поступу. Одні пропонують нам забути про свій досвід і цілком покладатися на досвід інших країн. Інші наголошують на досвіді розвитку нашої країни. Треті пропонують взагалі відкинути наше минуле і сміливо експерементувати із сучасним і майбутнім. Кожна з цих позицій має свої плюси і мінуси. Останнім часом висловлювалися численні і багато в чому слушні зауваження з приводу того , що в наших умовах західні моделі не діють. Справді, механічна трансплантація будь-якої теорії не непідготовлений для цього грунт в якісно інші соціально-історичні умови неминуче призводить, як засвідчує історія , або до органічного відтворенням суспільством чужої для нього теорії , або до насильницького її впровадження “ згори “.
З огляду на це побудова правової держави в Україні повинна визначатися в першу чергу тенденціями її власного поступу, рівнем “готовності “ як суспільства , так і кожного громадянина до цих змін. Варті пильної уваги слова К.Маркса про те , що теорія втілюється в кожному народові лише настільки, наскільки вона є здійсненням його потреб. Отже, задля втілення якоїсь теорії необхідно , щоб її ідеями перейнялися широкі кола громадськості. Щоб правова держава стала дійсністю в Україні, варто цілеспрямовано й наполегливо працювати над правовою освітою , розвитком правової культури населення, не забувати власні здобутки в цій галузі й ознайомитися із зарубіжним досвідом, прищеплюючи все корисне й повновартісне.
Висновок
Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціально культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.
При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.
Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна відзначити, що:
Права людини - вища цінність, їх повага і дотримання - обов'язок держави.
Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якому принципу.
Здійснення прав і свободи людини не повинно порушувати права і свободи інших осіб.
Основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави.
Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.
Колективні права невід'ємні від прав індивіда, вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості
Права людини можуть бути обмежені законом тільки в тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров'ю і моральності населення, права і закони інших осіб.
Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:
верховенство закону в усіх сферах соціального життя;
обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;
захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;
взаємна відповідальність особи і держави;
контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.
Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави , стане для цивілізованого світу ще одним доказом прагнення України до втілення в життя принципів гуманізму і демократії , найвищою метою якої є забезпечення прав і свобод людини, основою нашої державності.
Література
Аристотель. Политика. -М., 1911.
Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. — М.: Политиздат, 1955.
Конституція України.
Гуменюк А.Р. О едином правовом пространстве как условии формирования правового государства. - М., 1994
Фаткуллин Ф. Н. Основные учения о праве и государстве.: Учебное пособие. – Казань: Изд. КФЭИ, 1997.
Хропонюк В. Н. Теория государства и права.: Учебное пособие для высших учебных заведений . – М. 1995.
Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - С-Пб., 1995
Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. М., 1996
Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1997
А. Б. Венегеров. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства. – М.: Юристъ, 1995.
Макаров О.В. Соотношение права и государства. –С-Пб., 1995.
Общая теория государства и права: Учебник./ Под ред. В. В. Лазерева. – М.: Юристъ, 1996
Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство : Введение в теорию. - М., 1993.
В.Н. Лазарев. Общая теория права и государства. М. 1994.
Конституционное право зарубежных стран. Учебник.М.1995.
Дробязко С.Г. Роль законодательства в создании материально-технической базы коммунизма. Минск, 1971.
Туманов В.А. Права человека и исполнительная власть. // Советское государство и право. 1990. № 2.
18. Нерсесянц В.С. Правовой характер взаимоотношений личности, общества и государства // Социалистическое правовое государство: проблемы и суждения. М., 1989.