І все-таки характеристика загального адміністративного статусу громадян не дана. Вона може бути така: адміністративно-правовий статус громадянина України є встановлені законом та іншими правовими актами права, обов'язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволення публічних та особистих інтересів завдяки діяльності державних органів. Причому регламентуються й охороняються як індивідуальні права громадян, що зближує їх із процедурами приватного права, так і публічні права і їх “колективні вираження”.

Випливаючи з цієї логіки, ми виділяємо тепер адміністративно-правовий статус як загальний, базовий для своєї сфери, і види адміністративно-правових статусів, що опосередковують різноманітне правомірне поводження громадян. Але які? Відповідаючи на це питання, Бахрах виділяє спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб'єктів, виходячи із соціальної ролі останніх. Це – статус членів адміністративних колективів, статус суб'єктів адміністративної опіки, статус жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом, статус суб'єктів дозвільної системи.

Виділимо інші види адміністративно-правових статусів громадян, виходячи з такого критерію, як характер їхньої гарантованої діяльності:

Перший – загальногромадянський статус у справах керування державними справами.

Другий – функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють свої інтереси і потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб і посадових осіб.

Третій – що партнерськи сприяє, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі.

Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхніх прав і законних інтересів як в адміністративному і судовому порядку, так і заходами суспільно-політичного впливу.

Зараз же підкреслимо сильний вплив міжнародно-правових принципів і норм на адміністративно-правові доктрини, правотворчість і практику національних держав.

У цікавлячій нас сфері найважливіше значення мають наступні положення Загальної декларації прав людини:

- кожна людина, де б не знаходилася, має право на визнання її правоздатності (ст.6);

-усі люди рівні перед законом і мають право, без всякого розходження, на рівний захист від якої б то ні було дискримінации (ст.7);

- кожна людина має право на ефективне відновлення в компетентних національних судах, у випадках порушення, його основних прав, наданих йому Конституцією чи Законом (ст.8);

-ніхто не може бути підданий свавільному арешту, чи затримці, вигнанню (ст.9);

-кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи за посередництвом вільно обраних представників (ст.21);

-кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні.

Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити своє вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, що повинні проводитися при загальному виборчому праві шляхом таємного голосування чи за допомогою інших рівнозначних форм, що забезпечують волю голосування.

Важливі положення для адміністративно-правової сфери ми знаходимо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.

Розвиток своєрідного “міжнародного адміністративного права” виявляється в нормах про права громадянина в рамках конституційного і адміністративного процесу й особливо помітно в документах Ради Європи.

Назвемо конвенції про захист цивільних прав і основних свобод (1950р.); Конвенцію про захист особистості в зв'язку з використанням автоматизованих персональних баз даних (1981 р.); резолюції про юридичну допомогу в цивільних, комерційних і адміністративних справах (1976 р.); про захист особистості (1977 р.); про юридичну допомогу і ради (1977р.). Показові рекомендації про застосування дискреційних повноважень адміністративною владою (1980р.); про міри, що полегшують звертання до юстиції (1981р.); про одержання інформації від публічної влади (1986р.); про публічні зобов'язання (1984р.); про адміністративні процедури, що впливають на велику кількість людей (1987р.); про забезпечення судового захисту по адміністративних справах (1989р.); про адміністративні санкції (1991р.).

Таким чином, подібні міжнародні адміністративно-правові процедури дуже вагомі. Їх використання в державній практиці дуже актуально, тому що сприяє активній реалізації громадянами своїх прав у відносинах з адміністрацією і їхньому надійному захисту. Безсумнівно, просочування адміністративно-правового статусу громадян нормами конституційного і міжнародного права має величезне значення. Їх не можна ігнорувати як у правотворчості, так і в адміністративному правозастосуванні.

Примітною тенденцією є підвищення ролі закону в регулюванні функціонально-клієнтських прав громадян у різних сферах. Причому підзаконні і відомчі акти до деякої міри відходячи убік, зберігаючи своє значення як кошту забезпечення реалізації прав громадян.

б). Суб'єкти Адміністративного Права в процесі.

Ще одним різновидом адміністративного статусу громадян є їхня участь, що партнерськи сприяє, у діяльності органів виконавчої влади. По суті справи, у всіх нормативних правових актах, присвячених статусу цих органів, міститься їхній обов'язок втягувати в державне управління і сприяти їхній участі в розгляді і вирішенні питань, віднесених до ведення відповідних органів. Звичайно, тут не обійтися без обопільного бажання обох сторін. Працівники державних органів повинні практично робити громадян своїми партнерами, а громадяни повинні знати, чим і як вони можуть допомогти у виконанні функцій того чи іншого органа, і охоче це робити.

Зрозуміло, у такому процесі участі громадян і самореалізації ними своїх прав є і соціально-психологічні, і юридичні аспекти. Психологи виділяють реакцію (позитивну чи негативну) на імпульси органів, участь у їхнє діяльності, власне електоральне поводження, пряма дія, участь у позаінституціональних рухах, а також апатію, бойкот.

Видозмінюється і статус громадян. У правових актах і в практичній діяльності існує чимало таких форм «статусної участі» громадян у діяльності державних органів, коли вони здобувають деякі властивості. Мова йде про більш широкий доступ у ці органи, про участь у підготовці питань, в аналізі службової інформації, у розгляді проектів рішень, у контрольних заходах.

Назвемо найбільш розповсюджені форми участі громадян, що партнерськи сприяє:

а) у складі колегій міністерств, держкомітетів, обласних адміністрацій;

б) як члени науково-технічних, координаційних, експертно-консультативних та інших рад;

в) у складі міжвідомчих