Недійсною може бути вся угода або її частина. При недійсності істотної частини угоди, тобто пунктів, що визначають її предмет, юридичну чи природу ціль і т.п., уся вона цілком не має сили. При недійсності несуттєвих частин угоди інші її частини, що не суперечать закону, дійсні. Недійсність частини угоди не спричиняє недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що угода була б здійснена і без включення недійсної її частини Там само ст. 60. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейної купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця (ч. З ст.114 ЦК України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р.). У даному випадку співвласник вправі у межах встановленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця по укладеній угоді.

У цьому розумінні угода, укладена громадянином з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя, тобто з порушенням вимог ст.23 КпШС України, є протизаконною. Відсутність згоди одного із подружжя на відчуження іншому спільного подружнього майна може бути підставою для визнання недійсною угоди, коли судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 28. 04. 1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”. П. 16.

Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб'єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст.56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.

Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов угоди Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 153. Судова практика виходить з того, що помилка, яка стосується мотивів укладання угоди, не веде до визнання її не дійсною.

У залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог угода не відповідає, недійсні угоди підрозділяються на певні види.

Перший вид, чи групу з числа таких недійсних угод складають угоди, що були укладені з метою, свідомо противною інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК), чи, як було б вірніше їх назвати - противні по своєму змісті цивільному законодавству і моральним принципам суспільства.

Безумовно, що всі недійсні угоди суперечать у якомусь ступені цивільному законодавству і моральним принципам суспільства. Інакше вони б не визнавалися такими. Але тут мається на увазі особлива категорія угод, а саме ті з них, що прямо порушують розпорядження закону, а також і інших актів, виданих органами державної влади й керування в обсязі наданої їм компетенції. До них відносяться угоди, що порушують установлений порядок укладання фізичними і юридичними особами, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при обмеженні угодою особистих чи майнових прав неповнолітніх дітей, а також у всіх інших випадках їхньої невідповідності вимогам діючого законодавства. У випадку визнання угод недійсними по цих підставах суд повинний у рішенні посилатися і на той нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає. До цієї групи недійсних угод примикають і угоди, укладені юридичними особами в протиріччя з установленими цілями їхньої діяльності (ст.50 ЦК). Якщо наприклад торгова організація укладе угоду, що передбачає виконання нею будівельних робіт, дана угода повинна бути визнана недійсною.

До них відносяться також і антисоціальні угоди, що містять склад злочину чи адміністративного вчинку, що підтверджено рішенням суду або постановою про накладення адміністративного стягнення. При визнанні даних угод недійсними необхідно враховувати, чи відбувалися такі угоди з наміром чи такий намір був відсутній. Тому вважається, що зазначений вид недійсних угод має як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки (критерії) Советское гражданское право. Т.1. Под ред. В. А. Рясенцева. С.213.. Зокрема, на такій позиції стоїть і Верховний Суд України. Однак у літературі висловлена й інша думка, відповідно до якої облік суб'єктивного моменту необхідний лише при визначенні наслідків недійсності цих угод. Для визнання ж їх недійсними досить одного об'єктивного моменту Советское гражданское право. Т.1. Под ред. О. А. Красавчикова. С.242-243.. І це в більшому ступені відповідає змісту закону. Не можна не враховувати, що введення суб'єктивного критерію як кваліфікуючу ознаку цих угод послабляє боротьбу з ними.

Другий вид недійсних угод складають угоди, укладені особами, що не володіють достатнім обсягом дієздатності (ст. 51 ЦК) для їхнього укладання. До цих недійсних угод відносяться угоди, укладені малолітніми особами, неповнолітніми, обмежено дієздатними, недієздатними, з виходом при їхньому висновку за границі (обсяг) дієздатності, установленої для перерахованих осіб законом.