. Наприклад, договір поручительства згідно із ст. 191 ЦК має бути укладена тільки в письмовій формі.

Якщо громадянин унаслідок фізичного недоліку, хвороби чи по яких-небудь інших причинах не може власноручно підписатися, то за його доручення угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього повинний бути засвідчений організацією, у якій працює чи вчиться громадянин, що укладає угоду, чи житлово-експлуатаційною організацією по місту його проживання, чи адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, у якому він знаходиться на лікуванні, чи органом чи службовою особою, що здійснюють нотаріальні дії .

Недотримання запропонованої законом простої письмової форми за загальним правилом не спричиняє визнання угоди недійсної, але позбавляє сторони у випадку суперечки посилатися на показання свідків у підтвердження факту укладання угоди і її виконання Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 46 . По спорах, що випливає з угод, укладених з порушенням установленої для них простої письмової форми, суд може взяти до уваги лише письмові докази (розписки, листи, інші документи). Виключення встановлене лише для випадків, якщо в діях осіб, що уклали угоду, вбачаються ознаки злочину (наприклад, при заперечуванні договору, позики).

У випадках, особливо обговорених у законі, настають і більш серйозні наслідки: угода визнається недійсною. Так, договори про неустойку, заставу і поручительство, укладені з порушенням запропонованої для них письмової форми, завжди визнаються недійсними. Так у ч. 3 ст. 191 “Поручительство” вказано: договір поручительства повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне за собою недійсність договору поручительства.

Введення обов'язкової письмової форми угод обумовлено рядом факторів:

1) вона краще, ніж усна, сприяє з'ясуванню справжнього змісту угоди (виконується не при самім її здійсненні);

2) привчає учасників цивільного обороту до точного вираження своєї волі й акуратному виконанню передбачених угодою умов;

3) полегшує суду чи арбітражу припинення несумлінного відношення однієї зі сторін до виконання обов'язків, що випливають з цієї угоди;

4) для організацій документування юридичних фактів — одне з найважливіших умов правильного ведення справ (зокрема, обліку), а також необхідно для контролю за їхньою діяльністю.

Для угод, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму - форму письмового документа, нотаріально засвідченого. Саме така форма передбачена законом для угод, на основі яких відбувається передача права власності на житловий будинок, заповітів, деяких доручень, застави нерухомості, договору довічного змісту й інших угод, передбачених у законі. За бажанням сторін будь-яка угода може бути убрана в нотаріальну форму. На практиці сторони найбільш часто засвідчують у нотаріальному порядку такі договори як договір займу, договір найму житлового приміщення, договір зберігання і т. і.

Угода, для якої визначена форма строго обов'язкова, вважається укладеною лише з часу втілення її в цю форму. Але якщо сторони домовилися укласти договір у визначеній формі, то він також вважається укладеним лише з моменту надання йому домовленої форми, хоча б за законом вона і не була потрібна для даного роду договорів.

У випадку недотримання запропонованої законом нотаріальної форми однобічної угоди, така угода визнається недійсної, а особа, що одержала майно по такій угоді, зобов'язана його повернути. У виняткових випадках суд може визнати таку угоду дійсною, якщо буде встановлена її відповідність дійсній волі особи, що її укладала, а нотаріальному посвідченню такої угоди перешкоджала обставина, що не залежала від волі особи.

Недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору обумовлює його недійсність і отримане на його підставі майно підлягає поверненню. Кожна з сторін у такому випадку зобов’язана у такому випадку повернути своєму контрагентові усе отримане за угодою, а якщо повернення неможливе – відшкодувати вартість у грошах. У той же час, якщо сторони домовилися про всі істотні умови договору і цілком чи частково виконали його, але одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку його наступне нотаріальне посвідчення не потрібно. Як указав Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму від 28 квітня 1978 р. із змінами, внесеними 25 грудня 1992 р. "Про судову практику по справах про визнання угод недійсними" Бюлетень законодавства і юридичної практики України. № 6. 1993. С.251.

, суд може визнати такий договір за вимогою сторони, що його виконала, його правонаступників чи прокурора дійсним. Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Нотаріальна форма угоди припускає посвідчення угоди нотаріусом. Право нотаріального посвідчення угод без обмежень належить нотаріусам державних нотаріальних контор (ст. 34 Закону «Про нотаріат». Приватні нотаріуси вправі засвідчувати будь-які угоди, крім договорів довічного змісту і доручень для здійснення дій за кордоном (ст. 36 Закону «Про нотаріат»). Відповідно до формальних вимог вступив силу Указ Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» яким зняті зазначені обмеження прав часток нотаріусів на посвідчення угод. Однак же в зв'язку з вступом названого Указу в силу зміни в ст. 36 Закону «Про нотаріат» не вносилися. При наявності протиріччя між згаданими Законом і Указом перевага при правозастосуванні повинне бути віддано Закону. Консульські установи України засвідчують усі види угод (у тому числі договори, заповіти, доручення), крім договорів про відчуження і заставу житлових будинків, квартир, дач, садових будиночків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні (ст. 38 Закону «Про нотаріат»). Ст. 37 Закону «Про