Згідно з чинним законодавством обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

Договір купівлі-продажу житлового будинку (ст. 227 ЦК), застосування до договору міни правил купівлі-продажу (ст. 242 ЦК), договір дарування (ст. 244 ЦК), недопоставка або невибрання продукції (ст. 246 ЦК);

Придбання земельних ділянок у власність (ст. 18 Земельного кодексу України, ст.. 4 Декрету Кабінету міністрів України від 26. 12. 92 “Про приватизацію земельних ділянок”);

Договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств, ст. 25 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (мала приватизація);

Доручення (ст. 65 ЦК);

Передоручення (ст. 68 ЦК);

Заповіт (ст. 541 ЦК);

Інші угоди, для яких діючим законодавством передбачена обов’язкова нотаріальна форма (договір дарування вище певної суми та ін.)

Законодавець не лише встановлює форму угод, а й певними правовими засобами стимулює їх дотримання. До таких засобів належать наслідки недотримання форми угоди: недійсність угоди, обмеження у виборі доказів для підтвердження угоди. Недотримання форми угоди викликає її недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо передбачений у законі (ст.45 ЦК України).

Отже, у кожному конкретному випадку недотримання форми угоди необхідно керуватися законом, який передбачає наслідки порушення форми даного виду угод. Так, згідно із ст.47 ЦК України нотаріальне посвідчення угод обов'язково лише у випадках, зазначених у законі. Статті 244, 227 ЦК України, наприклад, передбачають нотаріальну форму договорів дарування, купівлі-продажу жилого будинку. Наслідком недодержання у цих випадках передбаченої у законі нотаріальної форми є недійсність угоди.

Судова практика виходить також з того, що коли угода, яка потребує нотаріальної форми, посвідчена не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, то вона не може бути визнана укладеною з дотриманням встановленої нотаріальної форми. Щодо зовнішньоторговельних угод, то недотримання форми і порядку підписання викликає їхню недійсність (ст.ст. 45, 568 ЦК України). Суд або арбітражний суд, встановивши недійсність угоди внаслідок порушення її форми, повертає сторони у попередній стан, тобто застосовує двосторонню реституцію (ст. 47 ЦК України).

Для її застосування досить об'єктивного факту порушення форми угоди, передбаченої відповідним законом. Посилання сторін на те, що вони не знали чи не мали можливості нотаріально засвідчити договір, судом або арбітражним судом не беруться до уваги.

Однак практиці відомі випадки, коли одна із сторін намагається нотаріально оформити угоду, а інша — перешкоджає, всіляко ухиляється від цього. За таких обставин, якщо добросовісна сторона повністю або частково виконала угоду, суд вправі на її вимогу визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається (ч.2 ст.47 ЦК України). Отже, закон стає на захист порядного і добросовісного учасника угоди і сприяє здійсненню його майнових інтересів.

У ряді випадків недотримання простої письмової форми не позбавляє угоду юридичної сили: сторони, здійснюючи права, що виникли для них із цієї угоди, досягають результату, заради якого вони її уклали. Як бачимо, тут сам по собі факт недотримання форми угоди не викликає для сторін негативних наслідків. Але це зовсім не означає, що законодавець байдуже ставиться до деяких випадків порушення простої письмової форми. Адже особи, які уклали угоду, наприклад, в усній формі замість письмової, гостро відчувають наслідки недотримання форми, якщо між ними виник спір по цій угоді. У силу ст.46 ЦК України вони не можуть посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Тут допустимість одних засобів доказування, наприклад письмових доказів, і недопустимість інших (показань свідків) є наслідком недотримання простої письмової форми угоди (ст.29 ЦПК України). При відсутності письмового акту угоди сторони Позбавлені можливості повністю обґрунтувати свої вимоги і заперечення, а тому ризикують залишитися без задоволення своїх вимог у зв'язку з їхньою недоведеністю в суді (ст. 30 ЦПК України). Таким чином на практиці за певних умов порушення простої письмової форми пов'язано з негативними наслідками для сторін угоди.

Законом встановлені випадки, за наявності яких недодержання простої форми тягне недійсність угоди. Цей припис має на увазі тільки ті угоди, стосовно яких в законі прямо зазначено про їх недійсність у зв’язку з недодержанням простої письмової форми.

Розділ ІІІ Недійсні угоди

3.1 Умови дійсності угод

Як уже відзначалося раніше, угода – правомірна дія громадян і організацій. Тому для того, щоб угода стала дійсної і породжувала дійсні наслідки, вона повинна відповідати тим вимогам (умовам), що закон установлює для угод.

Недійсними угодами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону.

Але для того, щоб розглядати недійсні угоди, треба розглянути загальні умови, за якими чинне законодавство визнає угоди дійсними.

Так умови дійсності угод - передбачені законом вимоги, яким повинні відповідати чинені угоди.

Ці вимоги (умови) різноманітні і нерідко залежать від характеру тієї чи іншої угоди. Так, якщо для деяких угод законом встановлено особливий порядок укладання (наприклад, можливість продажу громадянам коштів самозахисту тільки через спеціалізовані магазини) чи передбачена реєстрація їх у відповідних державних органах (наприклад, автомобілів у ДАІ), то ці вимоги також охоплюються поняттям умов дійсності угод.

Поряд із цим існує і ряд загальних вимог, яким повинна відповідати будь-яка угода. До них відносяться наступні вимоги.

По-перше, зміст угоди не може суперечити