управління можуть бути основою для прийняття інших актів. Наприклад, рішення комісії поо розподілу молодих фахівців та направлення їх на роботу безпосередньо пов‘язане з виданням наказу про призначення на посаду, що в свою чергу веде до виникнення як слуджбових, адміністративних, так і трудових правових відносин. Факт реєсьрації шлюбу як адміністративно – правовий акт тягне за собо. Появу сімейних та цивільно – правових відносин. Тому акти державного управління призводять до виникнення не тільки адміністративно – правових, а й трудових, сімейних цивільно –правових відносинта ін. Акти державного управління можуть виступати як умова дійсності цивільно –правових, земельних, трудових та інших актів. Так, рішення районної державної адміністрації про відвід земельної ділянки породжує цивільно – правові відносини, пов‘язані з орендою ділянки. Інший приклад: дозвіл органів внутрішніх справ на придбання мисливської зброї є умовою дійсності договору між громадянином і організацією торгівлі зброєю та боєприпасами на придбання цієї зброї. Акти державного управління можуть слугувати законними доказами для судів загальної юрисдикції, бути підставою для порушення справ про адміністративні правопорушення, наприклад, протокол про порушення правил дозвільної системи або громадського порядку . Акти управління можуть бути юридичною підставою для придбання громадянином суб‘єктивного права або звільнення його від конкретного обов‘язку. Так, від сплати за користування землею звільняються пенсіонери та інваліди першої групи.
3. Класифікація актів державного управління.
В основі класифікації актів державного управліня покладені найбільш істотні їх ознаки, що дає можливість з”ясувати їх правову природу і значення у здійсненні завданнь державного управління.
Класифікація актів управління проводиться за різними критеріями. В науці адміністративного права акти управління класифікуються:
а)за юридичними властивостями;
б)за дією в просторі;
в)за характером компетенції органів, які видають їх;
г)за органами, які видають акти.
Але найбільш практично значущою є класифікація актів залежно від їх юридичних властивостей та суб‘єктів права видання актів.
За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на нормативні, індівідуальні та змішані.
Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, норми права.Вони регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях. Ці акти , як правило , призначені на довгострокове та багаторазове їх застосування. Прикладом може бути Положення про Національне агенство України з питань розвитку та
європейської інтеграції, затверджене Указом Президента від 23 квітня 1998р.
Індівідуальні акти вирішують конкретні питання управління і не містять у собі норм права. Тому їх прийнято називати актами застосування норм права. Видання індивідуальних актів спрямоване на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин. Прикладом цього виду актів є розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1996р. такого змісту: “Відкрити пункт пропуску через державний кордон України у Скадовському морському торгівельному порту для міжнародного морського сполучення з правом заходження в цей порт іноземних невійськових суден”. За допомогою індівідуальних актів управління здійснюється безперервне оперативне вирішення органами виконавчої влади численних справ.
Різновидом актів управління є змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ та ненормативні приписи. Наприклад постанова Кабінету Міністрів України “Про посилення контролю за режимами споживання електричної і теплової енергії” , якою затверджено Положення про державний нагляд за режимом споживання електричної та теплової енергії від 7 серпня 1996р., містить у собі як певні приписи конкретним органам виконавчої влади (Міністерству енергетики та електрифікації і державному комітету по використанню ядерної енергії), так і загальні правила.
За суб‘єктами права видання актів вони класифікуються на акти, які видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади. Істотною особливістю управлінських рішень є їх юридичне оформлення. Це означає, що всі рішення виконавчої влади втілюються у відповідну форму, набувають певної юридичної сили і доводяться до виконавців по встановлених каналах інформації. Форма актів виконавчої влади передбачена в нормах Конституції України та інших прийнятих на їх основі актах.
На підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів виконавчої влади: укази, постанови, розпорядження, рішення, накази, інструкції.
Укази – це акти Президента України, видані в межах його компетенції на основі та на виконання Конституції та законів України. Укази можуть бути як нормативні, так і індивідуальні.
Постанови – акти управління, як правило, нормативного характеру, які приймаються на вищому та центральному рівнях виконавчої влади в колегіальному порядку з важливих питань державного будівництва.
Розпорядження – це, як правило, індивідуальні акти управління, які приймаються одноособово на всіх рівнях управлінської ієрархії держави. Юридична сила розпоряджень залежить від характеру питання, що вирішується, та правового становища конкретного носія розпорядження.
Рішеннями називаються акти управління, які приймаються Радаю міністрів АРК (ст. 135 Конституції України), місцевими державними адміністраціями (ст. 118) та органами місцевого самоврядування (ст. 144) в межах їх повноважень. Вони приймаються колегіально, можуть бути як нормативними, так і індивідуальними. Рішення приймаються з важливих питань діяльності місцевих органів виконавчої влади. Різновидом актів управління є рішення, за порушення яких передбачаеться адміністративна відповідальність відповідно до ст. 5 КпПА. Рішення приймаються також на рівні центральних органіввиконавчої влади (наприклад, колегіями мінистерств, відомств)
Накази – це акти управління, видані в процесі здійснення єдиноначальності відповідними посадовими особами органів виконавчої влади. Наказ є найбільш категоричною регламентуючою формою передачі рішення. Він зобов‘язує підлеглих точноо виконати передане рішення у встановлені строки і може передбачити можливі санкції в разі його невиконання. Наказ може вказувати, як слід діяти, а як не слід. Перший тип наказу можна назвати примусом, другий – забороною. Припис, виданий усно, у встановленій формі і з негайним строкомвиконання (наприклад,