в·йни, · в умовах миру збирати приватн· й публ·чн· ради, обм·рковуючи сп·льне благо батьк·вщини, на яких · незалежн· володар· у присутност· Його Величност· не в·дмовлялися п·дко-рити свою думку сп·льному р·шенню урядовц·в · радник·в, то чо-му ж в·льн·й нац·ј не дотримуватись такого ж прекрасного по-рядку?"(1,27-34). Дал· сл·дуµ, що перш·сть в крајн· належить Генеральн·й старшин·, як·й п·дпорядковуються Полковники, що за характером обов'язк·в прир·внюються до радник·в. Щодо законо-давчого органу, то в·д кожного полку повинн· були бути обран· дек·лька знатних ветеран·в "досв·дчених · вельми заслужених муж·в", що повинн· були складати публ·чну раду. Ясновельможний Гетьман (так називаµ Пилип Орлик в Конституц·ј гетьмана Ук-рајни) за Конституц·µю прир·внюµться до президента у республ·ц· з президентською формою правл·ння. Взаµмов·дносини в державному механ·зм· визначаються так: "Генеральн·й стар-шин·, Полковникам · Генеральним радникам належить давати пора-ди тепер·шньому Ясновельможному Гатьману та його наступникам про ц·л·сн·сть батьк·вщини, про јј загальне благо · про вс· публ·чн· справи. Без јхнього попереднього р·шення · згоди, на власний розсуд (гетьмана) н·чого не повинне н· починатися, н· вир·шуватися, н· зд·йснюватися...". П·сля обрання гетьмана по-винн· бути обран· три Генеральн· Ради (1,33-34).
Тепер перейдемо до розгляду Конституц·ј УHР (Статут про державний устр·й, права · в·льност· УHР), що була ухвалена Ук-рајнською Центральною Радою 29 кв·тня 1918 року.
Перш за все потр·бно п·дкреслити, що це одна з найдемок-ратичн·ших конституц·й того часу · одне з найважлив·ших джерел державотворення в Украјн·. Так· висок· досягнення правовој думки, як· були зроблен· в т· часи · за досить короткий терм·н, повинн· дати хороший приклад сучасним пол·тичним д·ячам, · навчити јх хоча б ·нколи вивчати ·стор·ю украјнсько-го конституц·онал·зму, бо як св·дчать украјнськ· правов· пам'ятки, Украјна завжди прагнула до демократичних зм·н у дер-жавн·й, культурн·й,соц·ально-економ·чн·й сферах життя, · вже тод·, в 1918 роц· досягла б·льшого свого розвитку, ан·ж ми на сучасному етап·, маючи вже п'ять рок·в незалежност·.
Отже, за Конституц·µю УHР, а зокрема в статтях 22-25 ми можемо побачити, що державна влада в Украјнськ·й Hародн·й Республ·ц· походить в·д народу. Зд·йснюµться вона за принципом розпод·лу на законодавчу, виконавчу · судову. Верховним орга-ном влади в Республ·ц· µ Всенародн· Збори, що безпосередньо зд·йснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи ви-конавчој · судовој влади. Вища виконавча влада належить Рад· Hародних М·н·стр·в. Арб·тром посеред цих двох влад µ Генераль-ний Суд УHР. ¶ що µ дуже важливо, стаття 63 говорить: "Судових вир·шень не можуть зм·нити н· законодатн·, н· адм·н·страц·йн· органи власти"(2,73-77).
Вт·лення принципу розпод·лу влад, як ми тепер переко-нуµмось, пов'язане з ломкою усталених стереотип·в, створенням принципово нових ·нструмент·в, яких у нас до цього часу не бу-ло. Hа завад· стоять об'µктивн· та суб'µктивн· фактори, голов-ними з яких µ важкий тягар недавнього колон·ального минулого, в·дсутн·сть демократичних традиц·й у сфер· державного буд·вництва, пол·тичн·, соц·альн·, психолог·чн· стереотипи.
Зрозум·ло, що в систем· влади найб·льш вразливою · малое-фективною µ виконавча влада, головним призначенням · основною функц·µю якој µ реал·зац·я прийнятих р·шень. Hав·ть хороший, досконалий закон н·чого не вартий, якщо в·н не виконуµться або виконуµться аби як.
Трудн·сть подвоюµться й тим, що форма правл·ння нин· т·сно зв'язана з орган·зац·µю верховној влади, яка склалася з час·в безрозд·льного панування Рад народних депутат·в. Принцип "одновладного правл·ння", у в·дпов·дност· з яким вся повнота влади належала Радам, обумовив особливост· · форми функц·ону-вання системи представницьких орган·в, головним з яких було јх верховенство, принцип демократичного централ·зму, подв·йне п·дпорядкування виконавчих орган·в, панування вертикальних зв'язк·в тощо.
Донедавна наша наука, в тому числ· · наука конституц·йно-го права, активно заперечувала необх·дн·сть визнання · впро-вадження в життя принципу "розпод·лу влад", ·, в·дпов·дно, ·нституту президенства, як· вважалися "шк·дливими · без-перспективними для радянськој демократ·ј, чужими · ворожими передов·й соц·ал·стичн·й форм· народовладдя". Hе останню роль у "в·дмов· права на життя" президенства в·д·грала теор·я поµднання законодавчој · виконавчој влади у д·яльност· ме-хан·зму владарювання.
В·дкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодој Радянськој держави в·дкидали тим самим теор·ю · практику роз-под·лу влад, яка, на јх думку, виконувала соц·альне замовлення пануючој буржуаз·ј, забезпечувала експлуатац·ю широких мас трудящих.
Поµднання в руках Рад законодавчих · виконавчих повнова-жень - ось, на думку радянських ·деолог·в, ключ до вир·шення вс·х питань державного буд·вництва.
Hайб·льш яскраве вт·лення ця ·дея знайшла в д·яльност· вищих орган·в влади · управл·ння. Так Рада Hародних Ком·сар·в РРФСР зд·йснювала як законодавч·, так · виконавч· функц·ј. ЦВК СРСР, ЦВК союзних республ·к · јх Презид·ј поряд ·з законодав-чою · управл·нською роботою виконували функц·ј · повноваження глави держави. До реч·, це св·дчить проте, що вони не були ор-ган·зац·йно ч·тко визначен· й в·докремлен·, а јх компетенц·я в багатьох випадках була досить умовною. Про це говорить, нап-риклад, той факт, що п·сля 1936 року функц·ј колег·ального президента в СРСР · в союзних республ·ках були покладен· на в·дпов·дн· Презид·ј, але з· справжн·м президенством сп·льного тут н·чого не було. Презид·ј не мали також повноважень не т·льки за суттю, але й за формою: вони на р·вн· Основного За-кону не констатувалися, а практика була вкрай непосл·довною · б·дною (8,79-80).
¶ншими словами життя засв·дчило:
1) непридатн·сть · нав·ть шк·длив·сть теор·ј " поµднан-ня влад", "одновладного правл·ння";
2) необх·дн·сть розпод·лу влад як µдино можливој форми орган·зац·ј д·яльност· верховних владних структур.
Крапку в ц·й боротьб· поставила "Декларац·я про державний суверен·тет Украјни", яка закр·пила принцип розпод·лу влад: "Державна влада в Республ·ц· зд·йснюµться за принципом јј роз-под·лу на законодавчу, виконавчу · судову".
Зв·дси - важливий висновок: треба