Створений в США американський вар·ант розд·лення влади стали називати системою "здержок · противаг". Вона повинна бу-ла не т·льки попередити узурпаторськ· тенденц·ј одн·µј ·з трь-ох в·ток влади, але й забезпечити стаб·льн·сть державних пра-вових ·нститут·в · безперервн·сть функц·онування самој держав-ној влади (3,6-7).

Чи вдалося досягнути ц·µј мети? Оглядаючись на двохв·кову ·стор·ю США, можна в·дпов·сти, що в основному ця задача була вир·шена. При цьому, однак, треба зробити обмовку. Hа практиц· зд·йснення принципу розпод·лу влади н·коли не сп·впадало з т·µю моделлю, яка заф·ксована в конституц·ј. Державний ме-хан·зм пост·йно м·нявся в ход· розвитку американського сусп·льства, зм·ни рол· США на св·тов·й арен·. В·н волод·µ достатньою гнучк·стю щоб пристосовуватися до зм·н, що в·дбува-ються в крајн·, щоб в найб·льш·й степен· сп·впадати ·нтересам правлячих к·л в даний пер·од. Однак, хоч в юридичн·й компе-тенц·ј вищих орган·в влади, як · в јх фактичних повноваженнях, практичн·й д·яльност· · взаµмов·дносинах проходили суттµв· зм·ни, сам принцип розпод·лу влади н·коли не переставав д·яти, опред·ляти основу державного механ·зму. Цьому сприяли важлив· елементи системи розпод·лу влади.

По-перше, вищ· органи державној влади формуються р·зними шляхами. Конгрес, що складаµться з двох палат - палати представник·в · сенату, - вибираµться шляхом прямих вибор·в по виборчим округам. Президент вибираµться подв·йним шляхом, ко-лег·µю виборц·в, яких вибирають на загальнихвиборах. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням з се-натом. По-друге, у кожного органу державној влади св· терм·н повноважень. Терм·н повноважень конгресмен·в, як називають член·в палати представник·в, - 2 роки, член·в сенату - 6 рок·в, але кожн· два роки 1/3 його складу переобираµться; терм·н повноважень президента - 4 роки, члени Верховного суду призначаються пожиттµво.

По-третµ, кожна в·тка влади не µ повн·стю незалежною в·д ·нших · не користуµться монопольними повноваженнями у својй сфер· д·яльност·, як· в т·й чи ·нш·й м·р· обмежуються повнова-женнями ·нших орган·в влади. Hаприклад, Конгрес може в·дхилити будь-як· запропонован· президентом законопроекти, але прези-дент в свою чергу може накласти вето на будь-який одобрений конгресом б·ль. ¶ в к·нечному рахунку Конгрес може подолати вето, знову одобривши законопроект в обох палатах, але на цей раз вимагаµться не проста, а квал·ф·кована б·льш·сть, тобто не менше 2/3 учасник·в в голосуванн· конгресмен·в · сенатор·в. А цього, як св·дчить практика, далеко не завжди можна досягнути.

Окр·м конституц·йних прав, президент в својх в·днощеннях з Конгресом використовуµ величезн· фактичн· можливост·, надан· йому на його посту, для впливу на сусп·льну думку. Hаприклад, президент Рузвельт практикував регулярн· "розмови б·ля камель-ка", як· транслювалися по рад·о, Р.Рейган - виступи по рад·о · телебаченню, а також на р·зних форумах. Як правило заява голо-ви виконавчој влади б·льш широко розповсюджуµться засобами масовој ·нформац·ј н·ж виступи член·в Конгресу · його р·шення (3,8).

Користуючись таким прив·лейованим положенням Р.Рейган не раз виступав з обвинувачуваннями в адрес својх пол·тичних про-тивник·в в тому, що вони перешкоджають його пол·тиц· оздоров-лення економ·ки, укр·плення нац·ональној оборони. Така крити-ка, до того ж майстерно дана Рейганом на високому профес·йному р·вн· ораторського мистецтва, нанесла немалој шкоди багатьом членам Конгресу.

Своµр·дн· в·дносини складаються м·ж Верховним судом · двомо ·ншими г·лками влади. Президент звичайно назначаµ на в·льн· ваканс·ј судей з числа својх однодумц·в, · з ними йому в·дносно не складно знаходити взаµморозум·ння, хоча нав·ть в цьому випадку м·ж ними деколи виникають розходження. Кр·м то-го, президенту часто доводиться мати справу з суддями, назна-ченими його попередниками · не розд·ляючими його погляди на б·льш·сть важливих пол·тичних проблем. ¶ в такому випадку створення грунт для з·ткнення. Hаприклад, настроµн· консерва-тивно члени Верховного суду в св·й час в штики зустр·ли рефор-ми Ф.Рузвельта. Використовуючи своµ право конституц·йного наг-лядо, вони об'явили неконституц·йною створену президентом Адм·н·страц·ю по в·дновленню промисловост·, рахуючи, що својм втручанням в економ·ку, в трудов· в·дносини вона порушуµ нез-ламн· принципи своб·дного п·дприµмництва (3,9-10).

Пожиттµве вибирання забезпечуµ членам Верховного суду високу степ·нь незалежност·. Хоча незалежн·сть ця не абсолют-на: Конгрес маµ право зм·щувати јх в порядку ·мп·чменту. Кр·м того, президент може зб·льшити к·льк·сть член·в суду, ·, наз-начивши туда својх приб·чник·в, укр·пити в ньому св·й вплив. Однак ц· можливост· президент · Конгрес практично не викорис-товували.

¶нод· при розходженн· м·ж законодавчою · виконавчою вла-дами · м·ж р·зними в·домствами останньој суди виступають в рол· арб·тр·в, котрим належить заключне слово.

Щоб зрозум·ти, як реально д·µ державний механ·зм, основа-ний на принцип· розпод·лу влади, не можна розглядати кожну з јј г·лок як як·йсь абстракц·ј, взаµмод·юч· м·ж собою незм·нно по одн·й · т·й сам·й схем·. Конкретний характер цих взаµмов·д-носин знаходиться в пост·йному процес· зм·ни. В значн·й м·р· в·н залежить в·д пол·тичних · соц·ально-економ·чних фактор·в, потреб · ·нтерес·в пануючого · ·нших клас·в, прошарк·в · груп населення, јх реальних можливостей чинити тиск на прийняття державних р·шень, сп·вв·дношення сил м·ж демократичною · республ·канською парт·ями, м·жнародного положення США (3,12).

Я охарактеризував деяк· риси д·ючого механ·зму федеральној державној влади. В як·й степен· модель управл·ння крајною, заф·ксована в конституц·ј, з· вс·ма фактичними модиф·кац·ями, котр· пост·йно вносить в неј життя, виправдала над·ј · ц·л· јј творц·в? Як в·дм·чаµ американський ·сторик Герберт Аптекер, батьки-засновники виходили з того, що "розпод·л законодавчој, виконавчој · судовој сфер державного управл·ння перешкоджаµ зосередженню влади · тим самим не допускаµ росту