безпосередньому підкоренні і розпорядженні постійної армії, поліції і розвиненого бюрократичного апарату.
Влада в центрі і на місцях належить не великим феодалам, а чиновникам, які можуть призначатися і звільнятися монархом.
Державне втручання в приватне життя в епоху абсолютизму придбаває більш цивілізовані форми, отримує юридичне закріплення, хоч і далі має примусову спрямованість. У історії такими країнами були Росія XVII - XVII і Франція до революції 1789 року.
Конституційна монархія являє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Звичайно це обмеження визначається конституцією, що затверджується парламентом. Монарх же не в праві змінити конституцію. Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення в ряді країн Європи і Азії і до цього часу (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція і інш.).
Конституційна монархія буває парламентською і дуалістичною. Общая теория права и государства. Учебник.- М.: 1994.
Парламентська монархія характеризується наступними основними ознаками:
- уряд формується з представників певної партії (або партій) що отримали більшість голосів на виборах в парламент;
- лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою держави;
- в законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;
- законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом;
- уряд згідно з конституцією несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом.
Прикладами таких монархій можна вважати - Великобританію, Бельгію, Данію і інші.
При дуалістичній монархії державна влада носить подвійний характер. Юридично і фактично влада розділена між урядом, що формується монархом, і парламентом. Хропанюк. В.Н. Теория государства и права.- М., 1993.
Уряд в дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідально перед ним. Монарх при цьому виражає переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію і інші верстви населення. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), зараз в Морокко.
У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне управління країною. Такі монархи носять назву теократичні (Саудівська Аравія). Така коротка характеристика основних різновидів монархічної форми державного правління.
Республіка
Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін. Там же
Загальними ознаками республіканської форми правління є:
- існування одноосібного і колегіального розділу держави;
- виборність на певний термін глави держави і інших верховних органів державної влади;
- здійснення державної влади не по своєму велінню, а за дорученням народу;
- юридична відповідальність глави держави в випадках, передбачених законом;
- обов’язковість рішень верховної державної власті.
Республіканська форма правління в остаточному вигляді сформувалася в Афінській державі. По мірі розвитку суспільного життя вона видозмінювалася, набувала нові риси, все більше наповнювалася демократичним змістом.
Нараховується декілька основних різновидів республіканського правління. У свою чергу вони діляться за формою державного устрою на:
- парламентарні
- президентські
Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якому верховна роль в організації державного життя належить парламенту. Хропанюк. В.Н. Теория государства и права.- М., 1993.
У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партій, які мають в своєму розпорядженні більшість голосів в парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом про свою діяльність. Воно залишається доти у влади, поки в парламенті вони володіють більшістю. У разі втрати довір'я більшість членів парламенту уряду або йде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів. Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або парламентською колегією, що спеціально утворюється. Призначення парламентом глави держави є головним виглядом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура вибори глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. У Італії наприклад президент республіки обирається членами обох палат на їх спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по троє депутатів з кожної області, вибраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту у вибори глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так в Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членом бундестага, і такого ж числа осіб, вибираного ландагами земель на початках пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років. Чушенко Г. Питання теорії і практики конституціалізму. //Право України, 1998.- №2.- С.17-21
Глава держави в парламентарній республіці володіє повноваженнями: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами і т.д.
Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, який здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною межею парламентарної республіки є те, що будь-який уряд лише тоді правомочно здійснювати управління державою, коли воно користується довір'ям парламенту.
Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, в тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, яка реально забезпечує демократизм суспільного життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського гуртожитку, засноване на початках правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію (по конституції 1947 р.), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію, Індію і інші. Общая теория права и государства. Учебник.-