політичні і ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і поглиблений розподіл праці, розвиток товарно-грошових відносин. При підтримці міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли рядом ознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійний управлінський апарат та ін.). До цього ж часу відноситься переворот в суспільній ідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, широке поширення протестантської буржуазної етики, оформлення в “теорію природного права” основних загальних ідей, пов'язаних з уявленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний ідеал. На чолі боротьби пригноблених станів проти феодальної нерівності і привілеїв стояли городяни. Від початку буржуазної революції в Англії (1640) ведеться відлік Нового часу.
На другому етапі (приблизно кінець XVII - кінець XIX стст.) в найбільш розвинених країнах сформувалося громадянське суспільство у вигляді первинного капіталізму, заснованого на приватному підприємництві.
У основі будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідей і принципів, незалежно від специфіки тієї або іншої країни. До них відносяться:
економічна свобода, різноманіття форм власності, ринкові відносини;
безумовне визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина;
легітимність і демократичний характер влади;
рівність всіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;
правова держава, заснована на принципі розділення і взаємодії влади;
політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
свобода слова і друку, незалежність засобів масової інформації;
невтручання держави в приватне життя громадян, їх взаємні обов'язки і відповідальність;
класовий мир, партнерство і національна згода;
ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.
Становлення громадянського суспільства в Україні - магістральна і довготривала задача, рішення якої залежить від безлічі чинників і умов. Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних нині реформ веде, зрештою, до досягнення вказаної мети.
Визнання природних прав людини, свободи особистості, різноманіття форм власності, ідей правової держави, політичного плюралізму, розвиток приватної ініціативи - істотні кроки на шляху до громадянського суспільства. З цього слідує, що необхідно розрізняти громадянське суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, якої ще немає.
Тоді ж виникає уявлення про конституцію як не тільки про закон, що визначає устрій вищих органів влади, але і основному законі країни, що обов'язково визначає права і свободи громадян (білль про права, декларації прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їх діяльності (держава - публічна влада, сфера спільних інтересів, суспільство - сфера індивідуальних свобод, приватних інтересів).
Відділення держави від суспільства і відособлення суспільства від держави виражене у відмінності їх структур, принципів організації і будови.
Всяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, пов'язаних відносинами підлеглості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація - охорона суспільства і управління ним.
На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності і особистій ініціативі, в тому числі в самостійності видобутку коштів для існуванню (це відноситься і до об'єднань, які містяться за рахунок добровільних внесків їх учасників). Мета громадян і їх об'єднань різноманітна і мінлива відповідно до їх інтересів.
Відмінність структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим - на систему права.
Права і свободи людини у системі
цінностей
Верховенство закону розуміє не тільки пріоритет закону як різновиду нормативно-правового акта по відношенню до підзаконних актів, до того, наскільки широкий аспект прав і свобод, закріплених за членами суспільства чинним законодавством. У правовій державі будь-яке обмеження прав людини неприпустиме. Більш того, вона зобов'язана послідовно і точно забезпечувати реалізацію цих прав і захищати їх. У цьому зв'язку принципове значення набуває проблема правової рівності в різноманітних сферах життя суспільства і держави. Її рішення припускає створення державою надійних гарантій, що забезпечують таку рівність.
Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивих правовій державі, утримується в міжнародних актах. Це, насамперед, Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий на ХХI сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р.
Перелік прав і свобод, проголошених у зазначених актах, закріплений і гарантований у конституціях правових держав. Особливе значення в них надається юридичній захищеності особистості, що немислима без презумпції невинності. Презумпція ж невинності означає, що справді демократична держава визнає, що всі питання, пов'язані з винністю або невинністю громадян у вчиненні того або іншого злочину, варто вирішувати тільки в судовому порядку. Більш того, при розгляді кримінальних справ, за якими може бути винесений смертний вирок, громадянин вправі потребувати, щоб його судив суд присяжних.
Загальна декларація прав і свобод людини (1948) складається з 30 статей. У ній проголошується, що "усі люди народжуються вільними і рівними по своїй гідності і правам. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один одного в дусі братерства". Далі в ній указується на неприпустимість жорстокого відношення і покарання, що принижують людську гідність. У ст.6 Декларації признається право кожної людини на визнання його правосуб'єктності, тобто надання людині можливості одержувати права і здійснювати обов'язки, передбачені законодавством.
Декларація також проголошує, що ніхто не може бути підданий довільному арешту, затримці або вигнанню, що кожна людина має право на