1. Салічна Правда – правовий пам”ятник франкського суспільства.

1.1. Держава франків.

На величезній території Римської імперії було розсіяно багато варварських племен: готи, франки, бургунди, аламани, англосакси та ін.

Римляни все частіше використовували германців у якості найманих солдат і поселяли їх на своїх кордонах. У \/ столітті найвищі звання римських магістратів стали носити вожді варварських племен, які заключили домовленість про перехід під владу Риму.

Занепад імператорської влади, наростаюча непопулярність римського правління складали сприятливі умови для королям-союзникам Риму для розширення повноважень, для задоволення Їх політичних претензій. Вони часто посилаючись на імператорське доручення присвоювали всю повноту влади, знімали податки з місцевого населення та ін.

Вестготи, наприклад, що були заселені Римом у якості своїх федератів у 412 році в Аквитанії (Південна Франція), пізніше розширили територію свого Тулузького королівства за рахунок територіальних завоювань, які були признані у 475 році римським імператором. У 507 році це королівство було підкорене франками. У 476 році влада у Західній Римській імперії була захвачена одним із варварських военачальників Одоакром. Він був убитий в 493 році засновником королівства остготів Теодоріхом І, який встановив своє одноособове правління по всій Італії. Це королівство пало в 555 році. Виникали й поглиналися в результаті кривавих війн, міжусобиць і інші “племінні держави” варварів.

Але особливу роль у Західній Європі зіграли салічні (приморські) франки, що належали до союзу германських племен, який склався у ІІІ сторіччі на північно-східному кордоні Галії, провінції Римської імперії.

Салічні франки, на чолі із своїм вождем Хлодвігом (481-511 рр.), у результаті переможних війн в Галлії, інколи у протиборстві, інколи у союзі з Римом, утворюють велике королівство, що простирається до 510 року від середньої течії Рейну до Пиренеїв. Хлодвіг же, затвердившись як представник Римського імператора, стає володарем земель, повелителем єдиного, вже не племенного, а територіального королівства. Він набуває права диктувати власні закони, знімати податки з місцевого населення та ін. [ 1]

1.2. Формування феодального суспільства і держави франків.

Виникнення класового суспільства у франків, що намітилося у них ще до переселення в Галлію, різко підвищилося у процесі її завоювання. Кожен новий похід збільшував багатства франкської воєнно-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставалися кращі землі, значна кількість колонів, скотини. Знать возвисилася над рядовими франками, проте останні ще залишалися особисто вільними і спочатку не відчували підсилення економічного гніту. Вони розселилися на своїй новій батьківщині сільськими общинами (марками). Марка була власником всієї землі общини, що включала ліси, пустощі, луги, орні землі. Останні ділилися на наділи, котрі доволі швидко перейшли у спадщинне користування окремих сімей. Галло-римляни, що перевищували по чисельності франків у декілька разів, опинилися у положенні залежного населення. Разом з тим, галло-римська аристократія зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів положило початок поступовому зближенню франкської та галло-римської знаті, причому перша стала домінуючою. Це проявилося при формуванні нової влади, яка мала зберегти захвачену країну, тримати у покорі колонів та рабів. Попередня родоплемінна організація не мала необхідних для цього сил та засобів. На її місце приходить нова організація на чолі з військовим вождем – королем і особисто вірною йому дружиною. Король та його близьке оточення фактично вирішували всі важливі питання життя країни, але ще зберігаються народні збори та інші інститути попереднього ладу франків. Формується нова публічна влада, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складалася не тільки із озброєних людей, що не залежали від рядових вільних, але й примусових закладів, яких не було при родоплемінному ладі. Затвердження нової публічної влади пов”язане із введенням територіального розподілу країни. Землі, заселені франками, стали ділитися на паги (округи). Паги, в свою чергу, складаються із більш менших одиниць – сотен. Управління населенням, що проживало у пагах та сотнях, поручалося довіреним особам короля. [ 2 ]

1.3. Основні риси розвитку.

Головною рисою розвитку франкського суспільства є виникнення та розвиток феодалізму в його надрах. Нові відносини формувалися у обох соціально-етнічних групах: франкської і галло- римської. Кожна зних мала свій основний район розселення (франкський Північ та галло-римський Південь). Але формування феодальних відносин у франків і галло-римлян були далеко не однаковим, в першу чергу тому, що починалося воно з різних вихідних ребежів: франки вступали в епоху феодалізму в процесі розпаду первісно-общинного ладу, галло-римляни – в ході розпаду рабовласницького ладу.

У зв”язку з цим спостерігається важлива особливість: два основних шляхи виникнення феодалізму взаємно впливали один на одного, об”єктивно прискорюючи становлення нової соціально економічної формації. [ 2,3 ]

1.4. Салічна Правда – правовий пам”ятник франків.

Найважливішим джерелом права у франкській монархії були так звані варварські правди – записи звичаєвого права варварських племен. Салічна Правда з”явилася наприкінці \/ століття або на початку \/І. Вона має найважливіше значення в якості джерела права держави франків. Упорядкування Салічної Правди відносять до царювання Хлодвіга. Цей початковий текст був доповнений пізніше при королях Хільдеберті І і Хлотарі І (\/І ст.).

Основний текст Салічної Правди являє собою розрізнений і безсистемний запис звичаїв, які складалися в основному ще до утворення Франкської держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності,