належить: неявка в суд, лжесвідчення та ін.:
І. Про виклик на суд
1. Якщо кого буде викликано на суд (ad mallum) по законам
короля, і той не явиться, присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15 солідів.
2. Якщо ж хто,викликавши іншого на суд, сам не явиться, і якщо його не затримає яка-небудь законна перешкода, присуджується до сплати 15 солідів на користь того, кого він викликає на суд.
3. І той, хто визиває іншого на суд, у супроводі свідків повинен прийти до його будинку і, якщо останній опиниться у відсутності, мусить викликати дружину або кого-небудь з його домашніх з тим, щоб вони повідомили його про виклик на суд.
Якщо ж (відповідач) буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаним на суд.
Порушення приписів короля.
Порушення приписів короля каралося дуже жорстоко, воно прирівнювалося до такого злочину, як вбивство.
Отже, основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей був штраф. Він ділився на дві частини: одна йшла потерпілому, або найближчим родичам, а друга, в розмірі третини штрафу, надходила на користь держави в особі короля.
У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачалася також конфіскація майна.
2.3 Судовий процес.
Процес за Салічною Правдою носив змагальний характер, основними рисами якого були:
а) здійснення цивільного і кримінального процесу в однакових формах;
б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого;
в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання сторін;
г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм (формалізм).
Процес починався з виклику в установленій формі і при свідках обвинувачувачем обвинувачуваного. Неявка будь-якої із сторін на процес каралася штрафом. Від штрафу звільнявся лише той, хто подавав поважну причину для неявки (королівська служба, хвороба, смерть когось із близьких).
Розгляд починався з вислуховування обвинувачувача, який повинен був висловлювати обвинувачення в суворо встановленій формі, що дозволяло обвинувачуваному відповідати тільки «так» або «ні». У випадку позитивної відповіді обвинувачуваного суд відразу виносив рішення. У протилежному випадку, суддя вирішував питання про порядок надання доказів.
Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримка злочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показання свідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення Салічна Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, показання свідків і ордалії («суд божий»), у формі випробування «казанком», нагадуючи при цьому «інші законні засоби» доказування.
Найбільш поширеним видом доказів булв співприсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому, що він не чинив того, у чому його обвинувачують. Співприсяжники – це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відміну від свідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави» обвинувачуваного. За Салічною Правдою таких співприсяжників повинно було бути дванадцять.
Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній формі, порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги.
Неправдиві свідчення, а також як і відмова свідка з’явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.
Поширеним видом доказу були ордалії (“суд божий”), при яких злочин установлюється за допомогою божественної сили – бога, який немов би вказував на злочинця (“бог шельму мітить”). Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип”ячена вода і залізо. Салічна Правда знає лише один вид ордалії – випробовування “казанком” – тобто за допомогою кип”яченої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав”язували, приклавши до пов”язки печатку. Після трьох днів її розв”язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували.
Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.
Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу конфіскували його майно на суму штрафу. Якщо через деякі причини цього не сталося обвинувачувач міг викликати обвинувачуваного на суд короля. Виклик на суд короля мав також встановлену форму. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король об”являв обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і все його майно ставало власністю позивача. [ 3 ]
Висновок. Аналіз статей Салічної Правди дозволяє виділити основні риси ранньофеодальної держави франків:
відображується класове розшарування суспільства;
закріплює сформовану нерівність;
дає поняття злочину;
замінює кровну помсту і вигнання з общини, як пережиток первіснообщинного ладу, на систему штрафів;
виділяє злочини на злочини проти особи, злочини проти власності, проти порядку відправлення правосуддя, порушення приписів короля, що дозволяє розкрити процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної; зміцнення феодального ладу.
3. ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОКАРАННЯ ВІД КЛАСОВОГО ПОХОДЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО І ЗЛОЧИНЦЯ.
Салічна Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон захоплює дії усіх). Водночас Салічна Правда закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового становища злочинця.
Розмір вергельду (ціна людини) визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного – 200,100 солідів, за королівського охоронця, графа – 600 солідів, за вбивство римського колона – 63 соліди. За вбивство раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку.
Покарання різнилося і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.
У Салічній Правді у багатьох статтях при