Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі й навколишньому середовищи. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закршлює право на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також розробляє систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечуе її захист, оберігає особу й суспільство від неправдивої інформації.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Це означає створення умов для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів,, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичмими оеобами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, свободи й інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у дєржавних органах

спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації, вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів (обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою ищнаностей та особливими умовами їх зберігання, які визначаються законодавстаом); створенням механізму здійснення права на інформацію;

контролем з боку держави за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів

К

онституція України проголошує захист Вітчизни обов'язком громадян України (ст. 65).

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кохного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісноеті і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

Оборона країни досягається за допомогою політичних, економічних, військових, соціальних, правових та інших заходів. Для оборони країни із застосуванням засобів збройної боротьби утворюються Збройні Сили та встановлюється військовий обов'язок громадян. Він є конкретним виявленням загального військового обов'язку захищати Вітчизну, але адресований конкретним, визначеним законом категоріям громадян. Основною формою виконання військового обов'язку є проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р, "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". На військову службу призиваються громадяни чоловічої статі у віці від 18 до 29 років, які не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Передбачається можливість вступу чоловіків та жінок на військову службу за контракгом. За ухилення від призову на військову службу встановяена кримінальна відповідальність (ст. 72 та 73 Кримінального кодексу України).

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. "Про альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають громадяни України, які належать до діючих,згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в армії.

Обов'язковими атрибутами держави є: державний прапор, герб і гімн. Ці символи України встановдюються ст. 20 Конституції України та законами України. Шанування цих дерхавних символів є обов'язком громадян України.

Будучи закріпленими Конституцією України, ці атрибути сувереннос.гі та незалежносгі потребуіоть відповідної поваги й захисту. Чинним законодавством глумління над державною символікою розглядається як злочин, передбачений ст. 187 Кримінального кодексу України.

Обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній стадщині, відшкодовувати завдані збитки

В

иходячи з необхідності духовного відродження України, надійного збереження та розумного використання її духовних цінностей і природних ресурсів, Конституція покладає на своїх громадян обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо залобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єїстів тваринного світу,

лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р, "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоди пам'яткам історії та культури або її охоронній зоні,