Реферат на тему:

“Принцип розподілу влад за Конституцією США”

ПЛАН

Вступ

1.Політико - правові принципи як основа функціонування держави.

3. Виконавча влада.

а) Особливості інституту президенства.

б) Місцеві органи державної адміністрації.

в) Місцеве управління в США.

4. Судова система - гарант стабільності.

5. Історична роль, значення та сучасний розвиток американських інститутів влади.

Вступ

Конституція США, схвалена Філадельфійським конвентом 11 вересня 1787 року, вступила в силу 4 березня 1789 року, - перша конституція США як єдиної федеративної республіки, яка має повну міжнародну правосуб’єктність. Прийняття конституції єдиної держави, яка об’єднала тринадцять незалежних штатів на базі колишніх колоній, не було випадковим. Його обумовили реальні економічні, політичні, соціальні та ідеологічні потреби епохи.

Під республіканською формою “батьки-засновники” розуміли виборний відповідальний уряд, котрий змінюється у встановлені строки. А державне правління базується на договорі народу з цим урядом. У відповідності зі схемою розподілу влад закріплювалося три носія державної влади - конгрес, президент і Верховний суд - і їх взаємодія у формі “стримувань і противаг”. Така система, за задумом авторів, могла запобігти концентрації влади в руках одного з них.

Влада конгреса обмежувалась переліком повноважень у статті I; чіткий перелік повноважень президента у статті II. Юридикція федеральних судів обмежена колом справ, окреслиним в статті III. Розподіл влад один із найстаріших політико-правових принципів, котрий був прийнятий американцями-колоністами від англійців, а потім збагачений французьською політичною думкою і власним досвідом і традиціями. Американський історик Г. Аптекер писав: “Розподіл законодавчої, виконавчої і судової сфер державного управління перешкоджає зосередженню влади і тим самим не допускає росту теранії” Аптекер Г. “Американская революция 1763 - 1783” М. 62, ст. 294.

Принцип розподілу влад з моменту своєї появи на американському грунті пройшов довгий і непростий шлях. Спершу, у колоніальний період цей принцип був лише гаслом у боротьбі проти британського колоніального гноблення. Після проголошення незалежності він набуває рис конституційного принципу і знаходить свій прояв в Основних законах тринадцяти незалежних штатів. До часу скликання в 1787 році Конституційного конвента американці не тільки ознайомились з теоріями Дж.Локка і Ш.Монтеск’є, але й випробували їх на практиці.

Засновники конституції поклали в основу органзації, компетенції і взаємодії вищіх органів державної влади свій особливий американський варіант, який перейшов в систему “стримувань і противаг”. Слід особливо підкреслити, що вони ніколи не думали про три повністю незалежні влади. “Батьки-засновники” знали, що влада єдина і належить народові. Вони були глибоко переконані в тому, що для надійної охорони суспільства від можливої теранії єдина федеральна влада повинна бути розподілена між її трьома гілками. Горизонтальний розподіл повноважень доповнювався вертикальним - між федеральним урядом й органами влади в штатах і на місцях.

На мій погляд європейські теорії з плином часу трансформувалися в чисто американську. Про це свідчать деякі аспекти. По-перше, всі три “гілки” мають різні джерела формування. По-друге, всі органи державної влади мають різні строки повноважень. По-третє, кожна з влад має можливість стримувати і нейтралізовувати узурпаторські посягання другої. Буква і дух конституції основну роль відводять президенту як верховному носію виконавчої влади. Дана система була покликана забезпечити стабільність державних і правових інститутів.

1. Політико-правові принципи як основа функціонування держави.

Як було вже вище згадано, в фундаменті конституційної системи американської держави закладено три основних політико-правових принципа - розподіл влад, федералізм, судовий конституційний нагляд.

Принцип розподілу влад реалізується через систему “стримувань і противаг” і передбачає розмежування між трьома гілками влади (на федеральному рівні) відповідних функцій.

США є президенською республікою. ЇЇ особливості: злиття повноважень голови держави і голви уряду в одній посадовій особі - президенті; парламент обирає президента, який формує уряд (в США голви міністерств призначаються президентом); відсутність у президента права розпуску вищого законодівчого органу, а в конгреса приймати вотум недовіри уряду, заборона депутатам бути членами уряду і навпаки.

Принцип розподілу влад передбачає і певну взаємодію, в результаті якої і не допускається переважання однієї влади над іншою, або за рахунок іншої. Так, конгрес, носій законодавчої влади, може відхилити законопроекти, представлені головою виконавчої влади - президентом. Президент затверджує законопроекти, прийняті конгресом, і має право накладати вето на ті з них, з якими він не погджується. Багато з повноважень президента реалізуються лише при схваленні їх сенатом (укладення міжнародних угод, наприклад).

Носій судової влади - Верховний суд США фрмується сумісно президентом і сенатом: перший називає кандидатів, другий ці призначення затверджує. Верховний суд має право кінцево визнати недійсними (як невідповідні конституції) закони конгреса і акти виконавчої влади. Але характерною особливістю процесу розвитку системи розподілу влад є неухильний ріст ролі президенської влади.

2. Законодавча влада: дуалізм системи.

Законодавча влада в США втілюється конгресом і законодавчими зборами штатів - легіслатурами.

Конгрес США складається з двох палат - сената і палати представників. Засідання конгреса проходять в будинку Капітолія, який знаходиться в центрі міста Вашингтон.

Число членів палати представників зафіксовано в 1912 році з тих пір не змінювалось - 435. В теперішній час кожний член палати представників представляє більш 500 тисяч виборців. У відповідності з результатами перепису населення, який проводиться кожних 10 років, міста в палаті перерозподіляються між штатами. Право встановлювати межі виборчіх округів по виборам в палату представників належить легіслатурі кожного штату.

За конституцією США кожний штат повинен бути представлений в палаті по меншій мірі одним членом. Члени палати представників вибираються на дворічний строк, який починається