Право вето - прерогатива президента, права якого перераховані в статті II Конституції США. Але для президентського вето зроблено виключення. Воно передбачено статтею I Конституції, яка присвячена конгресу.

Початково вето було призначено для охорони інтересів виконавчої влади з питань законодавства. Це призначення воно зберігло і зараз.

Одним з основних принципів розподілу влади є те, що конгрес не може делегувати свою законодівчу функцію президентській владі. Делеговане законодавство виражається в тому, що парламент передає частину своїх повноважень виконавчій владі.

Однак на практиці конгрес нерідко надає президенту широкі повноваження. На основі законів конгресу президент отримав право видавати укази, орденанси, виконавчі накази, розпорядження та інші підзаконні акти, які формально лише детанізують закон, але фактично його доповнюють і розширюють. Видання виконавчих розпоряджень набуло широкіх розмірів і стало звичайною практикою. За своєю юридичною силою накази президента прирівнюються до законів конгресу. Вони є в такій же мірі обов’язковими для суддів, як і закони конгресу.

Крім виконавчих наказів президент видає правила, положення, плани реорганізації. Мишин А.А. Государственное право США. М. 1976, ст.168 Президент має право видавати інші нормативні акти, адміністративні накази, військові накази, дерективи і т.д. Всі вони мають такуж силу, як і акти конгресу.

Найважливішою функцією президента є зовнішньо-політична діяльність. Президент призначає послів, консулів та інших повноважних представників США в іноземних даржавах. Призначення провадиться за порадою і згодою сенату.

Важливим є також право президента зміщувати посадових осіб. Особи, не згодні з політикою президента звільняються.

Президент приймає представників іноземних держав в США, а також посилає дипломатичних представників США в інші держави. Він також має право визнавати чи не визнавати іноземні держави. Це надзвичайно важливе право президента.

Президент укладає “за порадою і радою Сенату” міжнародні угоди за умови їх погодження 2/3 голосів сенаторів, які беруть участь у голосуванні. Інші міжнародні акти президент може укладати сам. Звичайно угоди укладаються через апарт Державного департаменту, інколи президент діє через своїх особистих представників.

Разом з президентом на чотирьохрічний строк обирається віце-президент, причому вони не можуть бути жителями одного штата. За конституцією права віце-президента обмежуються присутністю в сенаті. У випадку, якщо голоси сенаторів розділяються порівну, його голос вирішить все. Прийнята в 1933 році XX поправка закріпила статут віце-президента, розглядаючи його як правонаступника президента у випадку смерті чи недієздатності останього. Реальні функції віце-президента в уряді визначаються президентом в кожному конкретному випадку.

Потрібно сказати, що в системі діє не передбачене конституцією виконавче управління президента, яке включає в себе Раду національної безпеки, Управління по розробці політики, Управління з питань політики в області науки і техніки, Управління представника президента на торгових переговорах.

Як дорадчий орган при президенті, який створений поза конституцією, функціонує кабінет міністрів. В його склад входять голови 12 федеральних міністерств (секретарі), генеральний атторней (голова міністерства юстиції) та інші.

Президент не зобов’язаний скликати засідання кабінету і прислухатись до порад, які йому дає останній, а навіть може чинити наперекір думці більшості членів кабінету. Поскільки кабінет не має конституційного статусу і підпорядкований безпосередньо президенту, останній може на свій розсуд розпоряджатися його діяльністю і службовою кар’єрою його членів. Никифоров А.С. Правовые особенности презижентской власти. США - экономика, политика, идеология 1972 № 8 с. 24 Звичайно, на практиці президент тісно взаємодіє з головами підпорядкованих йому відомств, його вищими радниками, має в своїх штатах висококваліфікованих експерів, спеціалістів в різних галузях науки, техніки, економіки, міжнародних відносин. Однак останнє не повинно бути основою для того, щоб додавати до основних прав президента ще й такі, як право “радитись”, “попереджувати”, “консультуватись”. Президент вільний в політичних рішеннях.

Розгалуджений апарат включає в себе відомства, міністерства (найважливіші з них - Державний департамент або МЗС, міністерство оборони та спецслужби ЦРУ та ФБР).

б) Місцеві органи державної адміністрації.

Виконавчу владу в штатах втілює губернатор, який обирається в 46 штатах на чотири роки з можливістю перевиборів на два роки. З поправкою на маштаби голова місцевої адміністрації у більшості копіює повноваження президента. Губернатор представляє свій штат у відносинах з федеральним урядом та урядами інших штатів. Він взаємодіє з державним секретарем штата, казначеєм, генеральним атторнеєм штата, впоноваженим у справах освіти та іншими посадовими особами.

Конституції штатів встановлюють досить мало формальних вимог до кандидатів на пост губернатора. Кандидат повинен бути громадянином США не менше певного строку - від 2 до 20 років. Як правило для кандидатів встановлено віковий мінімум. В більшості штатів він не може бути молодшим 30 років, а і деяких штатах - 21 і 25 років. Тільки в двох штатах кандидат повинен бути не молодшим 35 років.

При висуванні кандидатів у губернатори важливу роль грають політичні партії.

Закони більшості штатів встановлюють, що висування кандидатів у губернатори здійснюється конвентами політичних партій чи прямими праймері, на яких головну роль також грають політичні партії. Обираються губернатори повсюду на загальних виборах. В 47 штатах для обрання необхідно отримати відносну більшість голосів. Лише в трьох штатах, Джорджія, Вермонті і Мені для обрання необхідна абсолютна кількість голосів виборців, які брали участь у виборах.

Посилення впливу губернатора на справи штату можна прослідкувати по збільшенню строку, на який його обирають. Спочатку губернатори обиралися тільки на рік. Тепер в більшості штатів (в 35 штатах) губернатор обирається на 4 роки, в решті штатів на 2 роки.