18 травня 1995 Верховна Рада схвалила Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей договір мав усунути неузгодженості між чинними нормами Конституції і нормами Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні"; забезпечити розвиток конституційного процесу в Україні; реформувати державну владу на засадах чіткого розподілу функцій між її законодавчою і виконавчою гілками.

Договір визначав, що на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні".

Державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Важливим питанням, розглянутим договором, було питання взаємовідношення Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Згідно договору: "У двомісячний строк від дня сформування Кабінет Міністрів України представляє Програму своєї діяльності на розгляд Верховної Ради України. У разі незгоди з поданою Програмою Верховна Рада України може виразити Кабінету Міністрів України недовіру. Після схвалення Верховною Радою України Програми діяльності Уряду України Верховна Рада України може виразити недовіру Уряду України не раніше ніж після однорічного строку його роботи."4

Договір чітко визначив повноваження Президента при накладанні вето на законопроект. Визначено, що Президент в разі незгоди із змістом закону, прийнятого Верховною Радою України, може використати право вето і повернути його із своїми зауваженнями для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду Верховна Рада України більшістю у 2/3 голосів від фактичного її складу знову схвалить цей закон, Президент України в 10-денний строк має його підписати і обнародувати.

Зі свого боку Верховна Рада може застосувати вето щодо указів Президента України у разі невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.

Згідно договору судову владу в Україні становлять Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди. Суди є незалежними і у своїй діяльності підкоряються тільки закону.

Договір визначає наступні функції прокуратури: нагляд за додержанням Конституції та законів України; підтримання державного обвинувачення в суді; захист майнових та інших інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Договір визначає територіальною основою місцевого самоврядування село (сільраду), селище, місто.

До компетенції органів місцевого самоврядування договір відносить: затвердження і виконання місцевих бюджетів; встановлення місцевих податків; розпорядження комунальною власністю; організація та проведення місцевих референдумів; сприяння додержанню Конституції та законів України, указів Президента, урядових постанов і розпоряджень.

Згідно договору законодавство України діє в тій частині, що не

суперечить його нормам. До прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з Конституційним Договором.

6 . Конституція України

Вирішальним кроком в конституційній реформі на Україні стало прийняття 26 червня 1996 року Верховною радою України Конституції України.

Важливим було питання територіального устрою України. На етапі підготовки проекту Конституції пропонувався федеративний варіант державного устрою. Німецькі фахівці вважали такий варіант універсальним та ідеальним для демократичної держави.5

Проте загроза сепаратизму, характерна для постсоціалістичних країн зробила більш реальною концепцію унітарної держави. Стаття 2 Конституції говорить, що Україна є унітарною державою.

Стаття 75 Конституції визначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Таким чином, полеміка з приводу можливого створення двопалатного парламенту завершилася рішенням на користь однопалатного парламенту. Аргументами, що доводили необхідність створення двопалатного парламенту було важливість забезпечення урахування і узгодження загальнодержавних інтересів з регіональними через розляд законів в верхній палаті парламенту, яка складалася б з рпедставників регіонів. Ще одною позитивною якістю двопалатного парламенту є забезпечення механізмів стримування і противаг всередині парламенту, професіоналізація розробки, обговорення та прийняття законів. 6

Аргументи противників двопалатного парламенту полягали в тому, що створення верхньої палати, яка складалася з представників регіонів, привело б до лобіювання в парламенті інтересів окремих регіонів і поширення сепаратиських тенденцій. Також свідчило на користь однопалатного парламенту те, що на період рішучого єкономічного та політичного реформування необхідно створити умови для швидкого і своєчасного прийняття законів, а двопалатний парламент збільшує час прийняття закону.

Розділ Конституції, який визначає права, свободи та обов`язки людини та громадянина, має багато запозичень з міжнародних пактів ООН про права людини. Це є природнім, тому що стаття 9 говорить, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Проте, визначення в Конституції крім норм громадянсько-політичних прав, які повинні виконуватися державою за будь-яки умов, також соціально-економічних прав, реалізація яких залежить від економічного стану держави, і які можуть бути нормами прямої дії лише для країн з розвиненою економікою, надає цим правовим нормам декларативний характер. Реалізація в період економічної кризи деяких таких норм є проблематичним, наприклад прав декларованих в статті 48: "Кожен має право на достатній