Теорія держави і права України
§ 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.
Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.
Весь комплекс юридичних наук, за досить устояною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачає наступні розділи:
1) теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2) державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія, виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.
Тут окремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.
Існують й інші класифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чи суб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають в історико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюють від цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немає особливої необхідності приводити різні точки зору. Ясно одне: ніякі детальні підрозділи юридичних наук не зможуть адекватно відбити швидко мінливу, динамічну картину сучасного життя, для якої характерно не тільки виділення наукових напрямків, але і становлення галузей, підгалузей права, комплексних галузевих утворень і в той же час відпадання і самоліквідація інших напрямків галузевої юридичної науки. Справді, спеціалізація наукового знання, розвиток тих чи інших процесів викликали до життя такі галузі, як космічне, атомне, комп'ютерне право. Неблагополучне положення з охороною навколишнього середовища змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного, природоохоронного права. Політична лінія, спрямована на розвиток ринкових відносин, спонукує юристів займатися комерційним, податковим, біржовим правом і т.п. Поява нових чи ускладнення правових явищ, що існували, (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація і т.д.), нових суб'єктів права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури і т.д.), розширення сфери цивільного обороту, збільшення прав громадян і т.п. привертають увагу правознавців, юристів-практиків і стимулюють проведення наукових вишукувань і поява на дереві юридичного знання нових галузей-напрямків.
Галузеві і спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудь однієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відміну від них теорія права і держави займається загальними специфічними закономірностями розвитку права і держави. Теорія права і держави виступає своєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякі юридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські, політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права і держави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави і права. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальної основи самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціології права, енциклопедії права.
Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама “логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичних наук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діють об'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки і відносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Без їхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузеві і спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності, змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил, норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичної відповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, його структурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі і напрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.
Загальна теорія права і держави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукою узагальнюючої, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що коштують перед галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і держави узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх в арсенал власних наукових ідей. Це не означає, що висновки теорії зводяться до сукупності останніх.
Підмічено, що будь-яка теорія несе в собі методологічне навантаження, тим більшу, ніж вище рівень теорії.