В Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має най-вищу юридичну силу (ст.8). В ст.21 Конституції записано, що всі люди е вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспіль-ством (ст.23 Конституції). В ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція Украї-ни виходить із принципів моральної школи права.

Право потрібно також розглядати як певний культурний, гу-манний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомо-гою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соці-ального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації.

Крім того, з позицій моральної школи право залишається на папері і не може бути правом до того часу, поки не буде усві-домлене людьми, громадянами держави і суспільства. Не усві-домлені права, свободи і обов'язки громадян, державних уста-нов, підприємств і організацій не можуть реалізовуватись в життя Таким чином, право — це не тільки норми права (закони і т. п.), але й суспільна і індивідуальна правосвідомість. Право — це не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, але і реальні правовідносини.

Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в ре-альному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріп-лені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реа-лізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятни-ками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зво-дяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Пра-вопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держа-ви і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають ви-падки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформува-лись на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати та-кож на підставі звичаєвого права, прецедентного права, дого-вірного права, релігійного права (там, де існує система релігій-ного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, сво-бод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають пози-тивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і дер-жави, називають суб'єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне по-зитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відобра-жає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відно-сини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони бу-дуть мати правовий характер.

На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визна-чень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс мо-ральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Пра-во — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охо-роняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і на-правлені на розвиток демократії, зміцнення законності і право-порядку.

§ 22. Поняття і види нормативного регулювання в суспільстві.

Соціальна норма - це історично зумовлене правило поведінки чи діяльності людей, що має загальний характер, встановлюється різноманітними суб‘єктами, забезпечується різними засобами громадського чи державного впливу і спрямоване на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Нормативне регулювання - це сукупність соціальних норм.

Всі соціальні норми залежно від їх ролі і місця в системі соціального регулювання поділяються на правові(юридичні), моральні, політичні, естетичні, норми громадських організацій, релігійні норми, корпоративні норми, звичаї і традиції.

1.Моральні- такі правила поведінки, що встановлюються різними суб’єктами і виражаються в категоріях "добра і зла", "справедливості і несправедливості" і можуть регулювати майже всі суспільні відносини(християнська мораль).

2.Політичні- регулюють політичні відносини між різними суб’єктами і ними встановлюються(статут політичної партії).

3.Естетичні- регулюють ставлення людей