Найбільш істотним є розподіл юридичних фактів по їхньому зв'язку з волею учасників правовідносини. По цій підставі виділяються правові дії і правові події.

Дії взагалі — це вольові акти поводження, учинки людей. У своїй повсякденній практиці люди роблять незліченне число актів поводження, однак лише з якоюсь частиною цих актів закон зв'язує настання юридичних наслідків. Тільки ці акти поводження і будуть діями в юридичному змісті, тобто правовими діями.

Такі дії можуть бути правомірними, тобто відповідними правовим розпорядженням, що не порушують їхній, і неправомірними, котрі правовим вимогам не відповідають, порушують їх.

Правомірні дії у свою чергу підрозділяються на юридичні акти і юридичні вчинки.

Юридичні акти — це такі дії, що зроблені з метою домогтися конкретного правового результату (висновок цивільно-правової чи угоди трудової угоди, вступ у шлюб і т.п.). Юридичні вчинки — такі правомірні дії, що не переслідують правової цілей, але об'єктивно, незалежно від волі і намірів суб'єкта, породжують правові наслідки. Так, створення літературного чи твору винаходу є актом творчості, але в результаті виникають авторські права письменника, поета, ученого.

І юридичні акти і юридичні вчинки можуть бути формальними (якщо для виникнення правових наслідків досить самих дій) і результативними (якщо правові наслідки породжуються не самими діями, а їх результатами). Так, сам факт передачі грошей у борг породжує обов'язок отримувача позики повернути борг і право іншої сторони вимагати його повернення. Навпроти, юридичні наслідки судового рішення виникають не з діяльності по його підготовці і написанню, а із самого рішення як правового акта; авторське право виникає тільки після появи добутку літератури, живопису і т.і., тобто й у тім, і в іншому випадку — з результатів діяльності.

Юридичні наслідки можуть бути наслідком і неправомірними діями. Так, здійснення злочину породжує численні юридичні наслідки: виникають, зокрема, обов'язку органів дізнання виявити і розкрити злочин, право потерпілого й інших осіб на звертання з заявою (повідомленням) у правоохоронні органи й ін.

Неправомірні дії поділяються на правопорушення (злочини і провини) і об'єктивно протиправні діяння. Розходження між ними в тім, що правопорушення породжує, поряд з іншими правовідносинами, відносини юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної чи інший), а об’єктивно протиправне діяння юридичної відповідальності не волоче. Наприклад, якщо малолітня дитина зробила підпал дачі, то він не може нести кримінальної відповідальності і такі правовідносини не виникають, але його діяння породжує цивільно-правові відносини — у потерпілого з'являється право на відшкодування понесеного збитку.

Правові події, тобто події, з якими закон зв'язує визначені юридичні наслідки, у більшості являють собою природні явища, що не зв'язані з людським поводженням: землетрусу, повені й інші стихійні лиха, витікання визначеного терміну, досягнення встановленого законом віку, природна смерть особи і т.п. Такі події називаються абсолютними.

Але правові події можуть бути відносними, тобто викликаними вчинками і діями тих людей, що не стають учасниками виникаючого правовідносини. Наприклад, такі події, як смерть чи людини знищення його майна, можуть бути наслідком впливу не тільки стихійних сил, але й актів людського поводження (убивство, підпал). І якщо відносини юридичної відповідальності породжуються саме злочинними діяннями, тобто вольовими діями (чи бездіяльністю) винних осіб, то обставини за договором страхування виникають як наслідок не самих дій, а їхніх результатів (смерть, утрата майна), тобто саме подій, незалежно від причин, їх що породжують.

Особливе місце серед юридичних фактів займають правові стани, тобто триваючі (безупинні чи періодично виникаючі) обставини, що відбивають положення суб'єкта в суспільстві, його відносини з іншими людьми і т.і.. (громадянство, шлюб, хвороба, виробничий стаж і т.п.). Правові стани можуть бути результатом як правомірних чи неправомірних дій (перебування в чи шлюбі в розшуку), так і подій (родинні відносини). Саме від тих чи інших правових станів особи (його вік, громадянство й ін.) у вирішальній ступені залежить його правосуб'єктність.

Нерідко для виникнення (зміни чи припинення) правовідносини потрібно не один юридичний факт, а сполучення декількох таких фактів, що можуть відноситися до різних класифікаційних груп. Таке сполучення називається юридичним складом. Так, для одержання права на пенсію по старості потрібно: досягнення визначеного віку (подія), наявність установленого стажу трудової діяльності (стан) і рішення уповноваженого державного органа (юридичний акт). Для того щоб особу було зареєстровано як кандидата в депутати необхідні, зокрема: висування його кандидатури у встановленому законом порядку; наявність підтверджуючого це і відповідним чином оформленого документа; наявність установленої кількості підписів громадян у підтримку висування, письмове згода цієї особи, рішення уповноваженої виборчої комісії.

§ 42. Дія нормативних актів.

Для практики має безпосереднє значення проблема меж дії нормативних актів. Вона містить у собі чотири питання:

1) на які суспільні відносини даний акт поширюється (предметну дію);

2) з якого часу і по який час нормативний акт має юридичну чинність (дія в часі);

3) на яку територію він поширює свій регулюючий вплив (дія в просторі);

4) які його адресати (дія по колу осіб).

1. Предметна дія. Нормативні акти регулюють різні за своїм характером відносини. При цьому, наприклад, акти, розраховані на регулювання майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових відносин, не мають сили у відносинах між державними органами, і навпаки.

Іншими словами, тільки як виключення (у ситуації так називаного субсидіарного застосування права) норми однієї галузі можуть поширити своя дія на відносини, регульовані нормативними актами іншої галузі права.

У предмет правового регулювання входять вольові суспільні відносини, що