Столипінська аграрна реформа проводилася після скасування кріпосного права 1861 року. Наступним кроком на шляху перетворення Росії в буржуазну монархію: вона прискорювала развиток капіталістичних відносин на селі: внаслідок руйнування общин створювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя, посилювався процес концентрації земель у руках куркульства, збільшувалося застосування с/г машин, добрив, пдвищувалася врожайність і товарність сільського господарства, диференціацією селянства розширювався внутрішній ринок тощо.

Але в цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленної мети – не забеспечила створення твердого буржуазного ладу на селі, бо зберегла економічну основу кріпосницьких пережитків – поміщицьке землеволодіння. Вона не створила для царизму широкої, міцної, соціальної опори на селі в особі куркульства, бо поряд із збільшенням куркулів на протилежному боці виростала велика маса розорених селян-бідняків, і соціальні суперечності на селі не послаблювалися, а загострювалися, боротьба селянства посилювалася. У період реакції в 1907-1910 р.р. на Україні відбулося 1400 селянських виступів. Було спалено понад 500 поміщицьких маєтків і куркульских господарств.

Не розв`язавши жодного завдання буржуазно-демократичних перетворень, столипінська аграрна політика не змогла запобігти наростанню революційної кризи і закінчилася крахом. “Над цією “великою реформою”, - писав В.І.Ленін, - віє подих смерті. Ця реформа стала останнім клапаном, який “можна було відкрити, не експропріюючи всього поміщицького землеволодіння.