Міністерство Освіти та Науки України

Реферат на тему:

Міжнародно-правові норми про права людини та їх втілення у кримінально-виконавчому законодавстві України

Вступ

1. Основні права та свободи людини в міжнародно-правовому законодавстві.

Загальна декларація прав людини

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання

Звід принципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню чи ув”язненню в будь-якій формі

Мінімальні стандарти поводження с ув”язненими

2. Кримінально-виконавче законодавство України та його відповідність міжнародним нормам.

Висновки

Використана література

Вступ

Загальний стан системи в”язниць краЇни є мірилом рівня її цивілізації. Визнання того, що в”язні лишаються членами суспільства, визнання, яке дозволяє їм зберігати більшість прав вільних громадян і гарантує їм специфічні права, зумовлені їх статусом ув”язнених, є втіленням головних засад гуманізму та суспільної солідарності. Дотепер ув”язнені особи розглядалися просто як в”язні, а позбавлення їх волі – лище як початок тяжких випробувань. Однак цілком інший погляд, що ув”язнення само собою є доволі жорстоким покаранням, повільно поширюється серед законодавців і громадськості. Ця зміна у ставленні сталася завдяки впливу на національне законодавство міжнародних норм із прав неповнолітніх та дорослих, чинних у разі їхнього ув”язнення чи арешту, завдяки поширенню демократії у багатьох країнах і особливо завдяки глибшому усвідомленню прав людини.

Сила-силенна міжнародних правил, резолюцій та угод у сфері прав в”язнів свідчить, наскільки важлива ця проблема і яка велика розбіжність між фактичною ситуацією та юридичним статусом в”язнів і теоретичними міжнародними стандартами… Лише міжнародне ухвалення прав в”язнів та їхнє визнання на міжнародному рівні може зробити систему в”язниць підзвітною, що є істотною гарнтією поважання гідності в”язнів.

Упродовж багатьох років ООН та численні недержавні організації працюють над тим, щоб змінити ситуацію з допомогою низки законодавчих інструментів, у тому числі Європейських виправних правил, Американської конвенції з прав людини та Африканського статуту прав людини й народів. Шанування гідності є найпершим правом кожного в”язня і ефективною підтримкою закону.

Значення зформульованих в міжнародних пактах та конвенціях принципів та загальних положень про захист прав людини та поводження з засудженими для підготовки кримінально-виконавчого законодавства вбачається в тому, що вони носять міждержавний характер, стабільні, на них не впливає дія соціальної кон”юнктури, що складається в конкретних державах під впливом різноманітних політичних, ідеологічних, економічних, релігіозних, історичних та кримінологічних факторів та, виходячи з цього, є чітким орієнтиром для розвитку законодавства та правозастосовчої діяльності. Ці принципи повинні бути вироблені на підставі численної багаторокової практики держав – членів ООН.

Міжнародні пакти та конвенціі вміщують поряд з нормами загального характеру (норми-принципи) і норми-рекомендації, не обов”язкові для ратифікації їх державою. Норми-принципи не дозволяють ніяких відступів від них як в законодавстві, так і в діяльності державних органів, що прямо виходить зі ст. 30 Загальної декларації прав людини та ст.5 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права. Навіть виключні обставини не можуть бути підставою для виправдання тортур та інших жорстоких або принижуючих гідність людини видів поводження або покарання (ст.3 Декларації про захист всіх осіб від тортур та іншого жорстокого або принижуючого гідність видів поводження або покарання). Такі норми-принципи, зформульовані в різних міжнародних угодах, охоплюють всі основні права людини.

Загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання зобов”язань всіма державами перед міжнародними пактами та угодами.

Основним міжнародним документом, що закріплює права та свободи людини є Загальна Декларація прав людини, прийнята та проголошена на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН в Парижі 10 грудня 1948 року. Вона являє собою ніби завдання, до якого повинні тягнутися всі народи та держави, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації Об"є”наних Націй, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Загальна декларація – це перший в історії міжнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних свобод і прав людини, що підлягають загальній повазі і додержанню. В преамбулі Загальної декларації сказано, що вона проголошена, беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім”ї, і рівних та невід”ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей. Генеральна Асамблея ООН і проголосила Загальну декларацію, виходячи з того, що в світі існує гостра необхідність сприяння розвиткові дружніх відносин між народами; народи Об”єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі, а держави-члени зобов”язались сприяти у співробітництві з Організацією Об”єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод.

“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства”, - проголошує