Але зупинимось на тих статтях (ст.5-11), що передбачають можливість людини почувати себе вільною і захищеною, навіть при підозрюванні її у вчиненні злочину, або вже після засудження. Багато міжнародних актів або повторюють ці норми, викладені в Декларації, або розширюють, розтлумачують їхній зміст. До них звернімося трохи пізніше.

В 1966 році тією ж Генеральною Асамблеєю ООН на ХХ1 сесії були прийняті Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські права, який цікавить нас більше. Пакт – це багатосторонній міжнародний договір, в якому сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини і основних свобод, що грунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні міжнародно-правові зобов”язання держав-учасниць по додержанню і втіленню в життя таких норм. У Пакті передбачаються також заходи щодо здійснення міжнародного контролю за їх виконанням (система подання періодичних доповідей державами учасницями, створення контрольних органів тощо). Україною ці Міжнародні пакти були ратифіковані 19 жовтня 1973 року, при цьому Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права набрав чинності 3 січня 1976 року, а Міжнародний пакт про громадянські та політичні права – 23 березня 1976 року. Про 53 статті Міжнародного пакту про громадянські та політичні права погодились держави-учасниці ООН, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об”єднаних Націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім"ї, та рівних і невід"ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру. Згідно з тим, що за Статутом Організації Об”єднаних Націй держави зобов”язані заохочувати загальне поважання і додержання прав і свобод людини, і по-перше, звичайно, додержувати їх повинні державні органи та посадові особи. Ратифікувавши цей Пакт, держави підтверджують свій обов”язок поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов”язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту (ст.2). Стаття 6 регулює питання, пов”язані з призначенням за найтяжчі злочини покарання у вигляді смертної кари, але виходячи з того, що в нашій країні смертна кара як вид покарання вже не існує, не будемо зупинятися на цьому питанні. Як і в Загальній декларації прав людини (ст. 5), в даному Пакті говориться про те, що “нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам”(ст. 7). Як більшість конституцій демократичних держав і визнає в першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права наголошує на тому, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 9). Тобто, нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою, а також не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. (Вочевидь, “міжнародний законодавець” випустив з уваги те, що в деяких країнах порядок позбавлення особи волі не має демократичного характеру, а те, що він базується на місцевому законі, не надає йому рис демократизму та гуманізму.) Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред"явлене йому обвинувачення. Заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на