Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Обвинувачені у випадках, коли немає виняткових обставин, поміщаються окремо від засуджених , і їм надається окремий режим, що відповідає їх статусу незасуджених осіб. Обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх і в найкоротший строк доставляються до суду для винеесення рішення. Ст. 11 говорить про те, що ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов”язання. Ст.14 визначає законні риси судового розгляду кримінальної справи, якими є справедливість, публічність, незалежність та безсторонність суду, створеного на підставі закону, а також права кожного обвинуваченого на такі гарантії на основі цілковитої рівності:
До того ж кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом. Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний закон і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нвовиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, коли не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини. Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.
Ми дозволили собі перечислити усі ці права, вказані в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, тому, що майже всі вони дублюються в інших міжнародних документах та в кодексах різних країн, зокрема, в Виправно-трудовому кодесі України. Трохи детальніше розглядає проблему застосування тортур до ув”язнених осіб, аніж Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.
Вищезгадана Конвенція була схвалена в грудні 1984 року на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, а чинності набула, в тому числі і для України, вже 26 червня 1987 року. На цей раз держави-учасниці ООН погодилися про 33 статті, звичайно ж, враховуючи ст.5 Загальної декларації прав людини та ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, обидві з яких передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або принижуючомі гідність поводженню чи покаранню. Для цілей цієї Конвенції, як сказано в ст.1, термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль і страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, не віддільні від цих санкцій чи викликаються ними випадково. У відповідності зі ст. 2 кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актів катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Ніякі виключні обставини, якими б вони не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-яке інше надзвичайне становище, як і