«Приміщенням» визнається будова, споруда, призна-чена для розташування там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. «Інше сховище» - це відведення для постійного чи тимчасового зберігання ма-теріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобами або забезпечені ін-шою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.

До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які використовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, садки, баштани, ставки тощо). Безпідставно, наприклад, були кваліфіковані за ч. З ст. 186 КК дії К. як учинені з про-никненням у приміщення. К. був визнаний винним у то-му, що вночі, за попереднім зговором з іншою особою, проникло теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправи-льною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка не створена для зберігання

культур і не може бути визнана приміщенням чи іншим сховищем. Тому дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК (Див.: Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17 березня 1994 р.— Прак-тика судів України v кримінальних справах, 1993-1995.— Київ, Юрінком, 1996.- С. 68-69). Не були визнані «ін-шим сховищем» монетопрнимачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 186 КК. Він був визнаний вин-ним у тому, що за попередньою змовою з О., викрав із трьох телефонів-автоматів три копилки з розмінною мо-нетою на суму 260 крб. Оскільки за змістом закону «інше сховище»,- зазначила президія обласного сулу,— це від-ведена для постійного або тимчасового зберігання матері-альних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охоро-ною. З матеріалів же справи видно, що С. разом з О. ви-крали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходились у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охороня-лись. Тому дії С. неправильно кваліфіковано як викраден-ня державного майна з проникненням у сховище (Див.:

Постанова президії Кримського обласного суду від 6 чер-вня 1986 р. у спрані С.— Практика судів і України в кри-мінальних справах.- С. 63).

«Житло» — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приват-ний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, які ви-користовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не при-значені і непристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погре-би, гаражі, інші будівлі господарського призначення) (Див.: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.— С. 120—121; Див.: п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України 27 березня 1987 р. № 2 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу» в редакції постанови Пле-нуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №12— Див' Постанова Пленуму Верховного Суду Ук-раїни (1995-1997) - Київ, 1998.- С. 264-265).

Якщо викрадення було вчинено з проникненням у приміщення, сховище чи житло за попередньою змовою купою осіб. то дії винних кваліфікуються за частиною третьою ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за части-ною другою цієї статті непотрібно. Але осудними у ви-ну повинні бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки зло-чину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло приміщення чи інше сховище було вчинене за по-переднім зговором з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК. Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим по-терпілому була заподіяна значна шкода (ч. 4 ст. 185 КК).

11. Для визначення розміру шкоди враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину;

б) кількість викраденого майна;

в) значущість майна для потерпілого;

г) матеріальне становище потерплого;

д) наявність у потерпілого утриманців та інші обста-вини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцит-ність викраденого, престижність володіння певним май-ном), при визначенні розміру викрадення, не врахову-ються. Розмір заподіяних потерпілому збитків визнача-ється, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи до-" буті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість по-винна визначатися, виходячи із цих цін на час вчинення злочину (Див.: п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.— Там само.— С. 120).

12. Крадіжка - злочин умисний, умисел тільки пря-мий, оскільки суб'єкт діє з корисливою метою — зверну-ти чуже майно у свою власність — використати його чи розпорядитися ним як своїм.

Відповідальними за крадіжку (ст. 185 КК) згідно з ч. 2 ст. 22 КК є всі осудні особи, що досягли чотирнадця-тирічного віку.