У цьому твердженні немає перебільшення, бо існує глибокий зв'язок між послідовним і демократичним розвитком політичних інститутів будь-якого суспільства та становленням ідеї правосуд-дя. Історія розвитку суспільства свідчить про незмінний взаємо-зв'язок демократизації суспільного життя і правового розвитку, в тому числі судових реформ. Тому в історії судових реформ можна знайти не тільки факти зміни умов здійснення правосуд-дя, що цікавить перш за все юристів, але й відображення різних соціальних умов, надій, прагнень, настроїв людей.

Таким чином, сутність правосуддя насамперед полягає в тому, що воно має втілювати винятковість судової влади у дер-жаві. Звідси зрозуміло, чому зміни в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства нерозривно пов'язані з побудовою правової держави, правовою реформою й впровадженням винят-ковості судової влади.

Крім винятковості судової влади в правосудді повинна втілю-ватися і повнота судової влади. Повнота судової влади — не-від'ємна якість правосуддя. Вона відбивається в тому, що в пра-вовій державі правосуддя повинно бути доступним, інакше кажу-чи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використовувати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, повнота судової влади передбачає, що всі громадяни без ви-нятку визнаються рівними перед судом. Це не тільки теоретичне положення, це—аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою і знайшла своє закріплення в міжнародно-правових до-кументах з прав людини. Так, згідно із ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках пору-шення її основних прав, наданих їй конституцією чи законом.

Якщо винятковість судової влади — це, так би мовити, гене-тична ознака правосуддя і стверджує відокремлення судової вла-ди від законодавчої і виконавчої, то повнота судової влади є фун-кціональною ознакою правосуддя, визначає сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.

В громадській свідомості ідея правосуддя пов'язується саме з повнотою влади. Дійсно, повнота судової влади, поряд з її ви-нятковістю, дозволяє називати правосуддя «правосуддям», доз-воляє розглядати інститут правосуддя як гарантію реалізації сво-боди і справедливості, правового порядку.

Ідея повноти судової влади як принцип закріплена в чинно-му законодавстві. Згідно із ст. 6 ЦПК правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і май-нового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця прожи-вання та інших обставин. Повнота судової влади знайшла своє закріплення в Конституції України, яка проголосила право гро-мадян на судовий захист серед основних прав громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. В статті 14 Міжна-родного пактупро громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин має право при розгляді будь-якого кри-мінального звинувачення, яке пред'явлене йому, чи при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, не-залежним і неупередженим судом, створеним на основі закону.

Характеристика правосуддя як форми реалізації судової вла-ди з її винятковістю і повнотою потребує визначення не тільки генетичної, функціональної, але й предметної ознаки судової вла-ди, тобто змісту судової влади і правосуддя як діяльності, спря-мованої на певний соціальний об'єкт.

Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб'єктивних прав і юридич-них обов'язків суб'єктів права. Ці права і обов'язки встановлю-ються на основі застосування судом норм права і з урахуванням відповідних фактичних обставин. Реалізація судової влади, отже, завжди пов'язана з розглядом конкретної юридичної справи, із забезпеченням прав людини.

Предметна ознака правосуддя визначається потребами забез-печення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захи-сту прав громадян — шляхом розгляду і вирішення юридичної справи, а не шляхом адміністративних велінь, ставить громадяни-на в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з дер-жавною владою, державою. Ось чому саме судова влада природ-но є фактором обмеження втручання кого-небудь у правовий ста-тус громадянина і в системі розподілу влади є тією противагою, яка забезпечує невід'ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність складає зміст і функції правосуддя в правовій дер-жаві як охоронця прав і свобод особи. При цьому правосуддя яв-ляє собою єдину форму забезпечення законності і справедливості у стосунках з участю громадян. Громадянин стає не тільки носієм певних прав, але й безпосереднім захисником їх в суді, він висту-пає, так би мовити, споживачем судової влади і законності.

Таким чином, предметна ознака судової влади втілюється в пев-ному напрямі функціонування правосуддя, яке сприяє шляхом ви-рішення юридичних справ судовому здійсненню прав і свобод осо-би в суспільстві, реалізації законності і справедливості в державі.

Соціальна функція, зміст правосуддя у цивільних справах по-винні зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні.

Хоча норми права застосовують не лише органи правосуд-дя, але й інші державні органи і громадські організації, однак пра-восуддя відрізняється від інших форм правозастосування тим, ці рішення органів правосуддя мають загальнообов'язковий харак-тер, пріоритет перед рішенням інших органів. Згідно із ст. 14 ЦПК рішення суду є обов'язковими для всіх органів, підпри-ємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підля-гають виконанню на всій території України. Ця обставина детер-мінована високим соціальним статусом правосуддя.

Судові рішення, на відміну від актів інших органів, мають за-конну силу. Рішення суду, так би мовити, прирівнюється до сили закону. Саме в законній силі актів судового правозастосування виявляється судова влада, як дійсна влада. Згідно із ч. 1 ст. 209 ЦПК суди постановляють рішення ім'ям