які йому дано відповідне право (законом або довірителем).
Представництво в цивільному процесі можливе в будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочин-ства, на всіх стадіях його розгляду, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення, незалеж-но від того, в якому з трьох видів провадження розглядається справа.
Як судових представників до участі в цивільному процесі за-кон допускає досить широке коло осіб. Відповідно до ст. 112 ЦПК ними можуть бути:
члени органів управління, працівники підприємств, уста-нов, організацій, колгоспів, інших кооперативних органі-зацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — у справах цих підприємств, установ та організацій;
уповноважені професійних спілок — у справах робітників,
службовців, членів колгоспів, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;
уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих орган-ізацій, — у справах членів цих організацій;
адвокати — в справах громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб (ст. 1 За-кону України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру»);
один із співучасників за дорученням інших співучасників
(ст. 104 ЦПК);
інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до
представництва в даній справі.
Згідно із ст. 111 ЦПК як судові представники в процесі мо-жуть брати участь батьки, усиновителі, опікуни та піклувальни-ки, якщо потребують захисту суб'єктивні права та законні інтере-си недієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздат-ності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними.
Представником у суді може бути тільки правосуб'єктна осо-ба, тобто в неї повинна бути наявність цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Це означає, що представниками в цивільному процесі можуть бути лише громадяни, які досягай по-вноліття, при умові належного оформлення повноважень та при відсутності передбачених законом перешкод для виконання ними функцій судового представника. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво.
Не можуть, відповідно до п. З ст. 116 ЦПК, бути представни-ками у суді адвокати, які прийняли доручення про надання юри-дичної допомоги з порушенням правил, встановлених законо-давством України про адвокатуру, а також особи, відносно яких зупинена дія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або воно анульовано згідно із ст. 16 Закону України від 19 грудня 1992 року «Про адвокатуру». Крім того, ст. 7 цьо-го Закону встановлює, що адвокат не має права прийняти дору-чення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу осо-бам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, осо-ба, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представ-ник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також якщо в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Проте перелічені суб'єкти можуть бути представниками тих організацій, де вони працюють (наприклад юрисконсультом), представниками співучасників по справі, якщо самі вони є осо-бами, що беруть участь у справі. Вони також можуть здійснюва-ти представництво в інтересах осіб, що перебувають під їхньою опікою чи піклуванням, або відносно своїх дітей та усиновлених.
Згідно з ч. 2 ст. 116 ЦПК не можуть бути представниками в суді судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідно-го суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.
Класифікація судового представництва на види прова-диться з урахуванням і на підставі різних критеріїв.
Перш за все слід звернутися до ст. 110 ЦПК, яка має назву «Види представництва», але безпосередньо не визначає видів представництва, що існують чи можуть здійснюватися у цивіль-ному процесі. Проте аналіз цієї статті дає змогу зробити висно-вок, що законодавець виділяє два види представництва за суб'єк-тним критерієм, тобто з урахуванням певних ознак осіб, в інте-ресах яких здійснюється представництво у суді:
а) представництво громадян (ч. 1 ст. 110 ЦПК);
б) представництво юридичних осіб (ч. 2 ст. 110 ЦПК).
В процесуальній літературі цю класифікацію умовно назива-ють легальною класифікацією. Такий поділ є обґрунтованим, ос-кільки кожен з видів має свої певні особливості, передбачені чин-ним законодавством (статті 100-111 ЦПК).
За ступенем обов'язковості та юридичним значенням волеви-явлення осіб, права та інтереси яких потребують захисту, можна виділити:
а) обов'язкове представництво, для виникнення якого не по-трібна згода особи, права та інтереси якої захищаються у суді;
б) факультативне представництво, яке може виникнути тільки при наявності на це волевиявлення відповідного суб'єкта (довірителя).
Практичне значення має класифікація судового представництва з підстав його виникнення. З урахуванням цього критерію представництво поділяється на договірне, законне, гро-мадське і офіційне.
Підставами представництва є юридичні факти, в силу яких одна особа може здійснювати представництво по відношенню до іншої особи з метою захисту прав останньої.
Договірне представництво — це представництво, підставою виникнення якого є волевиявлення представника і довірителя, тоб-то в його основі лежить цивільно-правовий договір доручення. Договірне представництво може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій, співучасниками та іншими особами, які допу-щені судом до виконання процесуальних функцій представника.
В зв'язку з участю в цивільному процесі юрисконсультів як представників в юридичній літературі існує точка зору, що під-ставою виникнення договірного представництва може бути не тільки договір доручення, але й трудовий договір. Ця думка є не досить обґрунтованою, тому що трудовим договором визнача-ються функції та обсяг трудових прав і обов'язків, що окреслю-ють взаємовідносини робітника і юридичної особи, тобто коло взаємних прав