Моральна (немайнова) шкоди повинна відшкодовуватися виходячи з загальноцивілістичного принципу про повне відшкодування заподіяних збитків. Розмір компенсації, повинен бути адекватним обсягу моральної (немайнова) шкоди, який оцінюється лише судом, виходячи із встановлених законодавством та практикою критеріїв оцінки. Будь-яке обмеження мінімальних чи максимальних рівнів компенсації моральної шкоди не може бути обґрунтованим. Позовні заяви мають прийматися судом до розгляду незалежно від того, які розміри позовних вимог у них зазначені. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог, виходячи з їх суті. Суд, у випадках передбачених законодавством, керуючись вимогами розумності та справедливості може відступити від принципу повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня вини завдавача та його матеріального стану. Розмір компенсації не повинен бути настільки малим, щоб вона втратила своє дійсне призначення. В той же час, нам не потрібно вводити таку практику, яка має місце в ряді зарубіжним країн, коли на відшкодування моральної шкоди стягуються мільйонні суми, бо такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи.

Висновки та пропозиції

Компенсація моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав з’явилась у вітчизняній правовій системі порівняно недавно. Тривалий час домінуючою в нашій юридичній літературі була думка про недопустимість грошового відшкодування потерпілій особі пережитих фізичних і душевних страждань. Та згодом аргументи тих, хто був проти існування такого способу захисту цивільних прав, були визнані непереконливими, і законодавець створив відповідні юридичні норми, які в сукупності становлять окремий інститут, що вбирає в себе окремі статті спеціальних законів. Малодослідженість такої проблематики в теорії цивільного права, новітність норм породжують певні труднощі в правозастосовчій практиці, зокрема це стосується визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, уточнення кола осіб, що мають право на таке відшкодування, проблеми співвідношення загальних і спеціальних норм цього інституту, питання про поширення на інститут компенсації моральної шкоди загальних правил про деліктні зобов’язання, проблема допустимості відшкодування моральної шкоди на основі генерального і сингулярного деліктів.

Виходячи з матеріалу, викладеного у цій роботі, на основі аналізу українського законодавства, яке регулює відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судової практики, дискусійних питань інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди та дослідження умов настання відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду можна зробити наступні висновки.

1. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є цивільно-правовим інститутом деліктної відповідальності, за допомогою якого здійснюється захист усіх природних прав людини та законних інтересів юридичних осіб, незалежно від того, до якої галузі права належать правовідносини, в яких вони реалізуються. Тому, виходячи із логіко-систематичного тлумачення на цей інститут поширюються усі норми глави 40 ЦК України щодо деліктної відповідальності на основі принципу генерального делікту.

Норми ст. 4401 чинного ЦК України (ст. 1245 проекту ЦК), які встановлюють умови відповідальності за завдання моральної (немайнової) шкоди є загальними і повинні застосовуватися незалежно від того, чи передбачено право на компенсацію такої шкоди спеціальними нормами, тобто не залежно від наявності сингулярного делікту.

2. Закріплене у чинному законодавстві поняття моральної (немайнової) шкоди охоплює моральну шкоду, завдану фізичній особі, та немайнову шкоду, заподіяну юридичній особі, які різними за своїм змістом.

Під моральною шкодою потрібно розуміти моральні (психічні та фізичні) страждання, які виникли внаслідок посягання на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоровя, честь, гідність і т.д.), порушення особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими (право авторства, право на ім’я і т.д.), а також майнових прав потерпілого – фізичної особи.

Під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати (зменшення) нематеріальних активів підприємства, установи або організації, які настали або могли настати внаслідок приниження ділової репутації, порушення немайнових прав юридичної особи, пов’язаних з майновими (авторських та суміжних прав, права на фірмове найменування, прав на знак для товарів і послуг, розголошення комерційної таємниці і т.п.). Пропонується закріпити такі визначення моральної (немайнової) шкоди на законодавчому рівні або керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого арбітражного суду України та у відповідній нормі ЦК України.

У спеціальних законодавчих актах слід закріпити визначення моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням конкретного виду суб’єктивних прав з урахуванням тих особливостей, які зумовлені певним видом правовідносин (трудових, господарських, адміністративних тощо).

3. У праві об’єктивно існує презумпція завдання моральної (немайнової) шкоди, оскільки порушення суб’єктивних немайнових прав особи так чи інакше спричиняє втрати немайнового характеру. Ця презумпція повинна бути сформульована у ЦК України і стосуватися випадків заподіяння моральної (немайнової) шкоди, передбачених у спеціальному законодавстві, на основі принципу сингулярного делікту. Такими випадками, на нашу думку, слід вважати заподіяння шкоди життю і здоров’ю, порушення прав та законних інтересів фізичних осіб з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, в тому числі незаконне притягнення до відповідальності, поширення відомостей, що не відповідають дійсності тощо.

4. Підставами деліктної відповідальності за завдання моральної (немайнової) шкоди є склад цивільно-правового делікту, необхідними елементами якого є наявність моральної шкоди, протиправність поведінки завдавача (порушення суб’єктивних прав особи), причинний зв’язок між протиправним діянням та моральною шкодою, а також вина, крім випадків відповідальності без вини, до яких, зокрема, належить заподіяння моральної шкоди в результаті ушкодження здоров’я джерелом підвищеної небезпеки. Ознаками джерела підвищеної небезпеки слід вважати: 1) непідконтрольність відповідної діяльності безперервно-му і всеосяжному контролю з боку людини; 2) високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди цією діяльністю.

У зв’язку з цим пропонується у відповідних