нормах ЦК України визначити випадки відповідальності за завдання моральної (немайнової) шкоди незалежно від вини завдавача (наприклад, завдання шкоди життю і здоров’ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами.), а також закріпити ознаки джерела підвищеної небезпеки.
5. Відповідно до чинного законодавства України моральна (немайнова) шкода може відшкодовуватися у грошовій або іншій майновій формі. Проте доцільно зберегти лише грошову форму компенсації, оскільки гроші є загальним еквівалентом будь-якого майна.
6. Моральна (немайнова) шкода повинна компенсуватися виходячи з принципу повного відшкодування завданої шкоди, тобто розмір компенсації повинен відповідати обсягу заподіяної моральної (немайнової) шкоди, і бути не більшим чим достатнім для відновлення попереднього душевного стану фізичної особи або нематеріальних активів юридичної особи, виходячи із принципів розумності та справедливості. У зв’язку з цим необґрунтованим є встановлення мінімального і максимального розміру компенсації.
Обсяг моральної (немайнової) оцінюється судом виходячи із суті позовних вимог на основі певних критеріїв оцінки. На підставі аналізу судової практики можна виділити наступні критерії оцінки обсягу моральної шкоди, заподіяної фізичній особі: характер моральних страждань, тяжкість ушкодження здоров’я, вид моральних страждань, глибина (або ступінь) психічних страждань, істотність вимушених змін у житті потерпілого, тривалість негативних наслідків (страждань), час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, у випадках короткочасної або тривалої дії страждань.
Для оцінки обсягу немайнової шкоди, заподіяної юридичних осіб необхідно застосовувати такі критерії оцінки як характер і ступінь шкоди, завданої діловій репутації (нематеріальним активам), статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в даній сфері діяльності, чутливість ділової репутації юридичної особи для її конкурентоспроможності, що залежить від специфіки діяльності, ступінь негативних емоційних переживань співробітників юридичної особи, а також вимушені втрати їх часу і зусиль, наслідки негативної поведінки завдавача після звершення протиправного діяння (якщо таке мало місце).
Названі критерії належать до загальних, тобто таких, які повинні застосовуватися при вирішені усіх справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, судовою практикою встановлено спеціальні критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди в окремих категорій справ, а саме: тяжкість ушкодження (у справах про ушкодження здоров’я); регіон поширення відомостей (коло обізнаних осіб), спосіб поширення відомостей, ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від характеру діяльності особи (у справах про захист честі, гідності, ділової репутації).
Виходячи з цього пропонується на законодавчому рівні закріпити принцип повного відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відмовитися від встановлення мінімальної та максимальної межі розміру компенсації, а також сформулювати чіткі загальні і спеціальні (особливі) критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди.
7. Керуючись вимогами справедливості та розумності, суд може відступити від принципу повного відшкодування шкоди за наявності вини потерпілого у виникненні або збільшенні обсягу шкоди та, у випадках, коли внаслідок повного відшкодування заподіяної шкоди матеріальне становище завдавача стане вкрай скрутним або може призвести до банкрутства юридичної особи. Тому ступінь вини завдавача шкоди (потерпілого) та майнове становище завдавача повинні враховуватися судом при визначенні остаточного розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди і у випадках передбачених законом може бути підставою для відповідного зменшення розміру компенсації (відходу від принципу повного відшкодування моральної (немайнової) шкоди). Такий порядок пропонується встановити на рівні норми ЦК України.
Загалом же, проблеми компенсації моральної (немайнової) шкоди потребують всебічного теоретичного дослідження. Чинне законодавство та судова практика з цих питань повинні бути піддана ґрунтовному та всебічному аналізу. На підставі цього необхідно внести відповідні корективи до чинного законодавства, яке в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди не є досконалим.
Великі надії на покрашення правового регулювання питань компенсації моральної шкоди покладаються на прийняття нового Цивільного кодексу України, який має увібрати в себе лише найкращі теоретичні напрацювання та передовий зарубіжний досвід з питань захисту прав та законних інтересів фізичних осіб.
Список використаних першоджерел
|
1. Законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти
Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. – К.: Ін Юре, 1996. – 55 с.
Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. – К, 1991. – 6 с.
Всесвітня декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. – Львів, 1990. – 10 с.
Цивільний кодекс Української РСР, затверджений Законом від 18 липня 1963 року № 1540-06 // Кодекси України. – Том 2. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 275 – 425.
Цивільний процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 18 липня 1963 року № 1500-06 // Кодекси України. – Том 2. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 425 – 602.
Кодекс законів про працю України, затверджений Законом від 10 грудня 1973 року № 322-VIII // Кодекси України. – Том 1. – К.: Ін Юре, 1997. – С. 164 – 276.
Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-XII // Відомості Верховної Ради України – 1991– № 19. – Ст. 35.
Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України – 1992 – № 48. – Ст. 650.
Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 49. – Ст. 668.
Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року № 2782-XII // Відомості Верховної Ради України – 1993 – № 1. – Ст.