Деліктне зобов'язання з приводу заподіяння моральної шкоди – це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктного зобов’язання є потерпілий і завдавач моральної шкоди. Як уже зазначалося потерпілим у зобов’язаннях, що випливають із завдання моральної (немайнової) шкоди можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, яким завдано моральну (немайнову) шкоду.

Разом з тим дискусійним є питання чи мають право на відшкодування моральної шкоди, тобто чи є потерпілими, родичі особи, яка загинула внаслідок протиправних дій. За загальним правилом, невід'ємне право на компенсацію моральної шкоди належить лише фізичній особі, якій безпосередньо заподіяна така шкода порушенням її прав. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, право на її відшкодування не мають. На нашу думку, необхідно встановити один виняток з цього правила: компенсувати моральну шкоду необхідно громадянам, які внаслідок злочинних чи інших протиправних діянь втратили близьку їм людину (тобто, має місце порушення прав іншої особи на життя). В даному разі мова йде не про моральну шкоду, заподіяну особі до її смерті, право на відшкодування якої успадковують члени сім’ї, а про шкоду, заподіяну внаслідок втрати близької людини як один з випадків спричинення немайнової шкоди. Адже у разі смерті особи розриваються сімейні стосунки, і членам її сімї та родичам завдаються душевні (іноді фізичні) страждання та переживання. Саме це, як вважаємо, дає право всім членам сімї та родичам ставити питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Дещо проблемним тут виглядає питання суб’єктів, яким належить виплатити компенсацію, тобто хто це має бути, одному чи всім і в якому розмірі повинно проводитись відшкодування. На наш погляд, компенсовувати моральну шкоду треба членам сім’ї загиблого, іншим близьким людям (наприклад, утриманцям, особі, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з померлим), При цьому характер та близькість зв’язків між загиблим і потерпілим може впливати лише на розмір компенсації.

Слушно зазначити, що автори проекту ЦК України дотримуються саме такої думки. У ст. 1292 проекту передбачено можливість компенсації моральної шкоди, завданої смертю (втратою) дружини (чоловіка), дітей, в тому числі усиновлених, батьків особам, які зв’язані із загиблим (загиблою) сімейними відносинами.

Завдавач (або боржник, який відповідає за заподіяну шкоду) – це, як правило, особа, яка безпосередньо заподіяла моральну шкоду. В деяких випадках, передбачених законодавством, завдавачем виступає не безпосередній заподіювач шкоди, а особа, що в силу закону відповідає за поведінку заподіювача. Так, згідно зі ст. 446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи ліку-вальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. При заподіянні шкоди недієздатною особою боржником є його опікун або організація, що зобов'язані здійснювати за ним нагляд (ст. 448 ЦК України) Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, Організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Зміст деліктного зобов'язання внаслідок заподіяння моральної шкоди згідно зі ст. 4401 ЦК України становлять право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди та обов'язок завдавача вчинити дій, за допомогою яких немайнова сфера потерпілого була б поновлена до такого рівня, в якому вона пере-бувала до її порушення. З цього випливає, що об'єктом деліктних зобов'язань з приводу моральної (немайнової) шкоди є відшкодування, яке завдавач зобов'язаний надати потерпілому для поновлення його у попередньому стані, виходячи з принципу повного відшкодування моральної (немайнової) шкоди. І якщо для фізичних осіб таке поновлення можливе лише на емоційному рівні, то для юридичних – воно полягає у поновлення нематеріальних активів у попередньому обсязі.

Таким чином, завдавач моральної (немайнової) шкоди зобов’язаний компенсувати її потерпілому у такому обсязі, щоб повністю відновити попереднє становище наскільки це можливо у зобов’язаннях щодо відшкодування немайнової шкоди. Отже за своєю природою відшкодування моральної (немайнової) шкоди носить характер цивільно-правової відповідальності правопорушника за заподіяну шкоду.

До речі, в результаті застосування заходів відповідальності правопорушник і сам переживає негативні наслідки особистого характеру: моральну шкоду (психічні страждання), супроводжувані майновими санкціями. Але відповідальність як покладення на правопорушника переживання моральної шкоди, як приниження його честі і гідності не суперечить гуманізму, справедливості, на відміну від потерпілого, заподіювач законно зазнає моральної шкоди Малеин Н. С. О моральном вреде// Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 39. .

Тепер кілька слів про термінологічну проблему. Який термін слід вживати у деліктних зобов’язаннях з приводу моральної шкоди: “відшкодування” чи “компенсація”? Спершу треба зазначити, що великої принципової різниці між ними немає, і протиставляти їх один одному не можна. В той же час, на наш погляд, термін “компенсація” є більш вдалим за “відшкодування моральної шкоди”, “відшкодування”, в першу чергу, вживане до майнової шкоди і має своєю метою поновити порушену сферу майнових прав потерпілого. Компенсація означає винагороду і саме це визначає її сутність. Адже перенесені людські страждання не усунути, а виплата грошової компенсації потерпілому навіть виходячи з принципу повного відшкодування заподіяної шкоди буде для нього лише засобом відновлення попереднього емоційного стану, тоді як наслідки пережитих фізичних чи душевних страждань у тій чи іншій мірі все одно залишаться у свідомості людини на