Багато дискусій точиться навколо проблеми, в яких випадках заподіяна моральна (немайнова) шкода підлягає компенсації: в усіх випадках порушення законних прав особи чи лише в спеціальних, передбачених законом.

Якщо проаналізувати ст. 4401 ЦК України, то можна припустити, що немайнова шкода відшкодовується у всіх випадках порушення законних прав громадянина чи організації. Але, всупереч цьому, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 31.03.1996 р. № 4, в пункті 2 поставив можливість компенсації моральної шкоди в залежність від наявності спеціальної норми закону, тобто відшкодування немайнової шкоди можливе лише у випадках, коли право на це передбачено спеціальний законодавством (зокрема, Цивільним кодексом, Законами України “Про інформацію”, “Про охорону праці та іншими).

Більшість фахівців схильні вважати, що вища судова інстанція нашої держави перевищила свої повноваження. фактично створивши нову правову норму, чим невиправдано звузила випадки, коли можлива компенсація моральної шкоди. Норма ст. 4401 ЦК є загальною та імперативною, застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин і її реалізація не повинна ставитись в залежність від наявності спеціальної норми закону Зобов'язальне право: теорія та практика: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. – К., 1998. – С. 884; Шимон С. Возмещение морального вреда// Юридическая практика. – 1996. – № 15 – 16. – С. 8. ; Шимон С. Відшкодування моральної шкоди в проекті Цивільного кодексу України// Право України. – 1997. – № 10. – С. 23; Воронежский Р. Вказ. праця// Юридическая практика. – 1997. – № 14. – С. 11. .

Більше того, така позиція Верховного Суду виглядає дещо суперечливою. Адже якщо виходити з керівних роз’яснень Пленуму, то у своєму рішенні по конкретній цивільній справі суд першої інстанції повинен вказати спеціальний нормативний акт і ту його статтю, яка допускає відшкодування моральної шкоди. В такому випадку, на підставі якої статті спеціального закону повинно відбуватись відшкодування немайнової шкоди, завданої, наприклад, злочином (можливо, на підставі кримінального закону, але жодна його стаття не передбачає компенсацію моральної шкоди та й не може цього робити, бо інститут компенсації немайнової шкоди є цивільно-правовим)? Крім того, постає питання про те, чи належать до спеціальних норми Конституції України, які передбачають відшкодування моральної шкоди як норми прямої дії.

Більш зваженої позиції дотримується Вищий арбітражний суд України, президія якого в пункті 4 свого роз’яснення від 29.02.1996 року № 02-5/95 вказала, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду. Тобто жорсткої прив’язки можливості компенсації немайнової шкоди до спеціального закону немає.

В юридичній літературі зустрічаються думки про критичне ставлення до обмежень можливості компенсації моральної шкоди спеціальними вказівками закону. Деякі автори вважають, що правопорушення негативно впливає на особу потерпілого (травмує його психіку) і в багатьох випадках посягає на майнову сферу. Тому воно завжди спричинює моральну (психічну, нематеріальну), і часто – майнову (економічну) шкоду. Оскільки будь-яке правопорушення заподіює моральну шкоду, а деяке – і шкоду майнову, тому моральна шкода повинна відшкодовуватися у всіх випадках, а майнова (збитки) – коли вона фактично заподіюються правопорушення Малеин Н. С. О моральном вреде// Государство и право. – 1993. – № З. – С. 34. . Будь-яка реальна шкода повинна відшкодовуватись в повному обсязі Шимон С. Відшкодування моральної шкоди в проекті Цивільного кодексу України// Право України. – 1997. – № 10. – С. 24. . Порушене питання має принципове значення для подальшого розвитку інституту відшкодування моральної шкоди і потребує негайного вирішення на законодавчому рівні, тому детальніше про проблему допустимості компенсації моральної шкоди буде розглянуто нижче в аспекті співвідношення генерального та сингулярного делікту.

Особливістю відшкодування моральної шкоди є те, що на вимоги про компенсацію, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК не застосовуються. Але до вимог компенсації немайнової шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи. Згідно з ч. З ст. 7 ЦК застосовується строк позовної давності в один рік, а у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці або у випадках, передбачених контрактом, – тримісячний строк (відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України).

В юридичній літературі була висловлена слушна думка про необхідність застосування загальних строків позовної давності до вимог про компенсацію моральної шкоди. Адже якщо позов не було пред’явлено в трьохрічний строк (тобто загальний строк позовної давності), то розумно і справедливо вважати, що страждання були відсутні і у стягненні моральної шкоди має бути відмовлено. Перебіг строку позовної давності повинен в таких випадках починатись в момент початку переживання страждань, але не раніше монету усвідомлення потерпілий причинного зв’язку між стражданнями та порушенням його прав Зрделевский А. М. Проблема компенсации морального вреда в зарубежном