Важливої є і проблема розмежування сфер суспільних відносин, де могло б здійснюватися контрольно-наглядовий вплив і де такий вплив є неприпустимим, шкідливим і навіть протизаконним.

Насамперед актуальним у наш час є здійснення контрольно-наглядової діяльності в економічній сфері суспільних відносин. Контроль і нагляд у цій сфері повинний провадитися за оподатковуванням, збором податків, законністю торгової діяльності, законності діяльності підприємств, заснувань, організацій.

Що стосується соціальної сфери суспільних відносин, те тут контроль і нагляд повинні здійснюватися за виконанням закону, захистом прав, свобод і законних інтересів людини, що закріплені в Конституції України.

У екологічній сфері суспільних відносин контроль і нагляд необхідні в зв'язку з виконанням законів по захисті природного навколишнього середовища екологічними службами. У свою чергу самі екологічні служби (наприклад, екологічна інспекція, екологічна прокуратура) забезпечують контрольно-наглядову діяльність у сфері виконання екологічного законодавства громадянами, підприємствами, заснуваннями, організаціями.

Конституційне регулювання діяльності прокуратури

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

Але тут треба мати на увазі, що реформа – це не революція. Реформа – від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. КонституцІя України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції з ії специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

У проекті Загальної концепсії правової реформи в Україні реформуванню прокуратури відведена глава 2 (яка так і називається “Реформа прокуратури”) зазначено, що метою реформування прокуратури є приведення організації і порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до ії конституційних функцій, створення необхідних правових умов для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими органами державної влади.

Відомо, що місце та роль державного органу в системі державної влади визначається його цілями (завданнями), функціями та порвноваженнями. Головні функції прокуратури Украіни сформульовані в новій Конституції України сформульовані в новій Конституції Україні. В ст. 121 значиться, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається :

Розглянемо всі ці функції прокуратури детальніше

ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури на всіх етапах становлення і розвитку цього інституту не тільки в Україні, але і в інших державах. Ця функція одна із пріорітетних напрямів в Основному Законі. Вона є одним із основних принципів судочинства (п.5 с.3 стр. 121 Конституції України) Зазначені конституційні положення покладають на прокуратуру обов’язок керуватися у своїй діяльності не тільки нормами законів, які регулюють діяльність прокурора, але й нормами, які регламентують судочинство Стефанюк В. Напрями реалізації Конституції судами. //Право України, 1997. № С. 50-52..

Проблеми процесуального права останнім часом набувають особливої актуальності, що обумовлено завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених процесуальних гарантій прав і свобод громадян України. Розробляються питання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.

Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в оновленні законодавства , його кардинальному погляді з тим, щоб воно якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.

Статтєю 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при віддані особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу Украіни участь у судовому засіданні державного обвинувача-прокурора (1 листопада 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову “Про застосування Конституції України”.). Не ставлячи під сумнів правомірність данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично сьогодні?

За данними дослідження, до недавнього часу на підтримання державного обвинувачення в останній ланці прокурорської системи – міських та районих прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду з обвинувальним висновком. Підтримання державного обвинувачення по усіх справах потягне за собою збільшення затрат робочого часу в міських та районних прокуратурах на виконання цієї функції у 2,5 раза і становитиме при цьому близько 65%.

Упрактичному плані це означає, що штати міських і районих прокуратур повинні бути збільшені на 2–3 одиниці, і в цілому кількість прокурорських працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від числа суддів відповідного суду. В іншому разі зриви судових процесів з причини