Професор С.I.Вильнянський прямо заявляє, що банкiвська позика являє собою договiр позики, за яким банк є позикодавцем, а госпорган -- позичальником. Таким чином, за договором банкiвської позики банк надає в розпорядження госпоргану грощовi кошти на визначений термiн для певної господарської мети у вiдповiдностi з певним об'єктом кредитування, а госпорган приймає на себе зобов'язання використовувати наданi грошовi кошти за призначенням i повернути отриману суму у визначений строк22 Див.: Вільнянський С.И. Кредитно-расчетные правоотношения. Харьков. 1955. С.43..

Протилежну позицiю займає I.С.Гуревич, який виокремлює вiдрізняючi ознаки договору банкiвської позики. Якщо договiр позики може бути як термiновим, так i безстроковим, то договiр банкiвської короткострокової позики завжди є строковими договорами. Предметом договору банкiвскьої короткострокової позики можуть бути тiльки грошi, в той час як предметом договору позики можуть бути як грошi, так i речi, визначенi родовими ознаками33 Див.: Гуревич І.С. Указ. соч. С. 45-46..

В юридичнiй лiтературi була висунута ще одна відрізняюча риса договору банкiвської короткострокової позики вiд договору позики, яка ставиться авторами на перше мiсце, як найбiльш важлива: за договором банкiвської короткострокової позики, на вiдмiну вiд договору позики, предмет договора не переходить у власнiсть вiд кредитора до позикоотримувача. Це зумовлено, по-перше тим, що банкiвська позика за незначними виключеннями видається не готiвковими коштами, i, вiдповiдно право власностi на iснуючi грошовi знаки у позикоотримувача виникнути не можуть. По-друге, в договорi банкiвської короткострокової позики перехода права власностi не може бути в силу єдностi суб'єкта права державної власностi.

Значний iнтерес складає питання про те, чи вiдноситься договiр банкiвської короткострокової позики до числа "реальних" або "консесуальних", а також одностороннiх або двостороннiх. Прихильники "реальностi" договору банкiвської короткострокової позики наводять наступнi підтвердження. Склад договору позики мiж банком i клієнтом встановлюється трьома документами: заявою про видачу позики; правилами банку, на якi в цiй заявi є посилання; i термiновим зобов'язанням11 Див.: Цивільне право. Ч.II. К., 1996. С.362.. Що ж стосується договора банкiвської позики, що оформляється вiдкриттям спецiального позикового рахунку, то прихильники "реальностi" договора вважають, що вiдкриття спецiального позикового рахунку є угодою у формi кредиту, якщо такий буде наданий. Зобов'язання же видавати позики банк на себе не приймає одним лише фактом вiдкриття спецiального позичкового рахунку.

Iншу позицiю посiдає Є.А.Флейшиц. Аналiзуючи порядок укладання угоди, автор приходить до висновку про те, що цей договiр може бути визнаний укладеним не в момент зарахування позики на розрахунковий рахунок госпоргану (якщо позика видається у формi простого позичкового рахунку), а в момент оформлення управляючим установи банку резолюцiї на заявку госпоргану про дозвiл на видачу позики. Договiр про позику з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку повинен вважатися, на думку автора, укладеним з моменту вiдкриття спецiального позичкового рахунку. Внаслiдок цього, договiр банкiвської позики визнається Є.А.Флейшиц консесуальним22 Див.: Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения М., 1956. С.215.

. На підтвердження своєї точки зору автор наводить два договора. По-перше, надпис про дозвiл видати позику, зроблений управляючим установою банку на заявi клiєнта про надання кредиту, так же як i вiдкриття клiєнту спецiального позичкового рахунку, не може не розглядатися як прийняття банком пропозицiї укласти договiр, оферпич, що мiститься в заявi клiєнта про надання йому позики. I якщо вважати, що видача позики є "виконання", то вона може бути лише виконанням вже укладеного договору. По-друге, лише концесуальнитм характером договора банкiвської позики можна пояснити встановлене iнструкцiями Нацбанку правило, вiдповiдно до якого при наявнсотi непогашеної в строк заборгованостi клiєнта по ранiш виданiй позицi нова позика видається не iнакше як з поверненням її суми на погашення простроченої заборгованостi11 Див.: Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения М., 1956. С.215.

.

Точка зору Є.А.Флейшиц була пiддана критицi Є.С.Компанеєць, яка вважає, що:

1) обов'язок Нацбанку надавати госпоргану позику не є її договiрний (цивiльно-правовий), а адмiнiстративно-правовий обов'язок;

2) будь-яка цивiльно-правова вiдповiдальнiсть повинна бути повязана з будь-якою цивiльно-правовою санкцiєю на випадок її невиконання. Однак, невидача позики не тягне за собою цивiльно-правової вiдповiдальностi;

3) видача госпорганом строкового зобов'язання по позицi або вiдкриття йому спецiального позичкового рахунку самi по собi недостатнi для виникнення в установи обов'язки повернути що-небуть банку.

I.С.Гуревич має iншу точку зору на реальнiсть i одностороннiсть договору позики. Вiн вважає що даний договiр є концесуальним з одного боку i одностороннiм, з iншого. Цiлком можливi випадки, коли договiр є концесуальним, але не двостороннiм: наприклад договiр дарування.

І.С.Гуревич не згоден з поглядом Є.А.Флейшиц про те, що, у випадку договора банкiвської короткострокової позики з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку, вiн повинен бути укладений в момент, коли такий рахунок вiдкрито. Однак, за договором банкiвської короткострокової позики з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку кредитування здiйснюється безперервно пiд час здiйснення установою господарських операцiй, сума договору пiд час вiдкриття цього рахунку не може бути попередньо визначена. Як наслiдок, тiльки кожне перерахування сум зi спецiального позичкового рахунку являє собою акт кредитування установи Банком.

I.С.Гуревич не заперечує визнання договора банкiвської короткострокової позики самостiйним договором. Зовсiм неправильно складнi кредитнi правовiдносини втискати у вузькi