Правові відносини:поняття, склад, елементи, види.
(курсова робота)
ПЛАН
ВСТУП.
І. Правові відносини:
а) загальна характеристика правових відносин;
б) ознаки.
ІІ. Складові елементи правових відносин:
а) субєкти правових відносин, юридичні властивості субєктів, види субєктів;
б) обєкти правових відносин, види обєктів;
в) субкти права і юридичні обовязки.
ІІІ. Види.ВИСНОВОК
Список літератури.
І. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ:
а) загальна характеристика правових відносин.
В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні, юридичні, культурні, духовні та інші. Отже ______ суспільство є сукупністю відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин, виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.
Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.
Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність, упорядкованість, стійкість ___ напрямок. Хз учасники наділяються правосубєктністю, юридичними правами і обовязками. Ці відносини стають підконтрольними і управляючими.
Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи інші, встановлюючи відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує необхідні суспільні корисні варіанти поведінки субєктів, сужаючи чи розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей.
Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не протерічять волі держави.
Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту, а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості.
Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Державашляхом видачі законів може лише усокрити розвиток відомих відносин.
Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. «Право само по собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини.... Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання».
Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний, незалежний від випадковостей суспільний звзок.
По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її матеріальних та духовних потреб в нерозривному звязку з конкретними інтересами суспільства.
Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові суспільні відносини, учасники яких являються носіями субєктів права і юридичних обовязків, які гарантуються державою.
б) ознаки
Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого вида суспільних відносин містяться в слідуючому:
Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередквано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причино-наслідковий звязок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинстов, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Звязок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм.
Субєкти правових відносин взаємно повязані між собою юридичними правами та обовєязками, які в правовій науці прийнято називати субєктивними, цей звязок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає обовязок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобовязані особи.
Правовідносини - це завжди двох сторонній звязок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобовязуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобовязує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обовязок.
3. Правовідносини - це завжди двох сторонній звязок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобовязуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобовязує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обовязок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній звязок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобовязуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобовязує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обовязок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній звязок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобовязуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобовязує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обовязок.
Правовідносини - це завжди двох сторонній звязок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобовязуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобовязує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обовязок.
3.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично зявитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає