1.2 Історія створення Конституційного Суду в Україні.

3 другої половини 80-х років XX ст. у житті радянського суспільства і держави — Союзу РСР зароджуються не зворотні процеси у сфері політики, економіки, демократії, громадських інститутів, національної свідомості, прав і свобод людини і громадянина тощо. Вони потребували істотних змін, виходячи із принципів вільного і всебічного розвитку особистості людини, справедливості, верховенства права, громадянського суспільства, гармонізації відносин між громадянином і державою, виходячи із пріоритету цінностей людини і громадянина.

Національний інтерес кожного з народів у складі Союзу зберігся, не розчинився у ньому. Свідченням цього є декларації про державний суверенітет, прийняті республіками ще за часів перебування в союзній державі. Цих процесів не могли не помічати ні керівники Комуністичної партії, ні керівництво радянської держави, ні її органи. Вони в тій чи іншій формі вимушено погоджувалися з демократизацією державного і суспільного життя, запровадженням певною мірою оновлених принципів організації і діяльності державних органів, утворенням у їх системі структур, що десятиліттями успішно функціонували в розвинених країнах Заходу, проте аж ніяк не сприймалися в Союзі, в суспільстві розвиненого соціалізму.

Одним із таких новоутворених державних органів і був Комітет конституційного нагляду СРСР, який проіснував з травня 1989 по серпень 1991 р. Фактом появи в системі органів державної влади Союзу цього органу хоч не прямо, але опосередковано стверджувалася необхідність такої структури, визнавалося насамперед, що такий широко пропонований гарант прав та свобод людини і громадянина, первинне ядро усіх державних органів та об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, як Комуністична партія насправді вже не має такого значення.

Комітет конституційного нагляду СРСР було утворено в умовах розпаду союзної держави та з метою формально-юридичного впливу на тенденції, які визначилися в суб'єктах федерації і розвивалися в напрямі здобуття ними реальної незалежності і суверенітету шляхом мирного виходу зі складу Союзу РСР.

Утворення Комітету конституційного нагляду СРСР можна розцінювати як своєрідний етап у становленні і розвитку такого органу конституційної юрисдикції в Україні як Конституційний Суд. За короткий період існування цього органу багатьма народними депутатами України, практичними працівниками, науковцями, політичними рухами, громадянами була усвідомлена необхідність у такому органі в незалежній Українській державі, з урахуванням того негативу, викривлень, які насправді були закладені і юридичне закріплені в основі організації і діяльності КомітетуОргани державної влади України / За ред. В.Ф.Погорілка – К.:, 2002 – с.294..

Найголовнішим чинником, однією з передумов створення Конституційного Суду України був захист Конституції України, яку ще належало прийняти, та прав і свобод людини і громадянина, які ще необхідно було закріпити і гарантувати новим Основним Законом держави. Тобто необхідним був контроль за додержанням Конституції, прав і свобод людини і громадянина не із боку того органу — Верховної Ради України, який її прийняв, а незалежного, неупередженого і функціонально самостійного, тобто органу конституційної юрисдикції, судового захисту. Такий орган відігравав би конструктивну, стабілізуючу роль у житті суспільства і держави, забезпечував би рівність перед законом громадянина і держави в особі її органів, посадових осіб, так само як й органів місцевого самоврядування.

Законом про внесення змін до Конституції Української РСР від 27 жовтня 1989 р. передбачалося утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. Організація і порядок діяльності Комітету мали визначатися відповідним законодавством Союзу РСР та УРСР щодо конституційного нагляду! Склад Комітету повинен був обиратися Верховною Радою УРСР. Пропозиції про персональний склад Комітету міг представляти Верховній Раді Української РСР її Голова. Голова Комітету, його заступник та сім членів Комітету мали обиратися строком на десять років з числа спеціалістів у галузі політики, на чому слід наголосити особливо, і права. Особи, які могли бути обрані до Комітету, не мали права як входити одночасно до складу органів, акти яких були підпорядковані Комітету, так і бути народними депутатами. Основне у їх статусі — при виконанні обов'язків бути незалежними і виконувати лише вимоги Конституції СРСР і формально-юридично Конституції УРСР.

За змістом і формою повноваження Комітету конституційного нагляду Української РСР були аналогічними Комітету Союзу, але в межах республіки та з огляду на союзне законодавство. Суб'єктами права звернення до Комітету були сам Комітет (його власна ініціатива), Верховна Рада України (за її дорученням), Президія Верховної Ради УРСР, Рада Міністрів УРСР (за їх пропозиціями). Комітет розглядав питання за зверненнями про відповідність Конституції УРСР проектів законів, Конституції УРСР і законам — постанов і розпоряджень уряду УРСР, актів місцевих рад, інших державних органів і громадських організацій республіки.

За Конституцією УРСР контроль за додержанням Конституції УРСР здійснювала Верховна Рада УРСР та її Президія, а нагляд за додержанням законів, актів місцевих органів державної влади і громадських організацій — Прокуратура Української РСР.

Повноваження ж Комітету конституційного нагляду УРСР зводились до висновку при виявленні суперечності акта цих органів (або його окремих положень) Конституції або законам УРСР і відправленні його тому ж органу для усунення допущеного порушення. Позитивним у цьому процесі було те, що в такому разі зупинялося виконання (а не дія) оспорюваного акта або його окремих положень. Комітет мав також право входити з поданням до Верховної Ради УРСР та Ради Міністрів УРСР про скасування актів підзвітних їм органів чи службових осіб, що суперечили Конституції або законам УРСРу

Усе це,